БОЇ НА ДУХОВНОМУ ФРОНТІ УКРАЇНИ
1 min read
Судова історія Корецького Свято-Троїцького жіночого ставропігійського монастиря
Шостий апеляційний суд Києва відмовив у позові Державної служби з етнополітики і свободи совісті щодо припинення релігійної діяльності КОРЕЦЬКОГО Свято-Троїцького жіночого ставропігійського монастиря. Ієрархи і попи московської церкви в Україні (УПЦ МП) вже п’ють шампанське.
Нагадаю суть справи. Держслужба (ДЕСС) дослідила діяльність Корецького монастиря у відповідності із Законом України “Про захист конституційного ладу у сфері релігійної діяльності” (прийнятому 20 серпня 2024 р.) і прийшла до висновку, що Корецький монастир є структурною частиною РПЦ (Російської православної церкви), у статуті монастиря наявні положення про підлеглість та входження його до структури РПЦ, московська церква має можливість впливати на управлінські рішення монастиря, РПЦ призначає керівництво монастиря і затверджує його статут.
На основі цього дослідження Держслужба наказала вжити заходів щодо припинення діяльності Корецького монастиря, керівний центр якого знаходиться на території держави-агресора (Росії). Відповідний позов про афілійованість монастиря (тобто його зв’язок з РПЦ) і було направлено у судову інстанцію.
І ось в ухвалі суду говориться таке: “Наявність ознак протиправної діяльності відповідача та її наслідків може бути виявлена судом тільки на підставі з’ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв’язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності”… Ви щось зрозуміли з цієї юридичної казуїстики?
Отже, боротьба українців за те, щоб на їхній території була своя церква і свої монастирі, продовжується. На черзі — розгляд справи у Верховному суді, який невідомо, коли і як закінчиться. І проблема ж не тільки з афільованістю цього монастиря, а й з десятками, сотнями храмів РПЦ в Україні, у тому числі й на Рівненщині, яка є своєрідним оплотом московського православ’я.
Релігійні проблеми в області та ситуацію із засиллям московських монахів на нашій землі учора активісти ГО “Сильні Українці” М. Вельгус та А. Гуменюк обговорили під час зустрічі із заступником голови Рівненської ОВА І. Павленком.
Мова йшла про дотримання в області законодавства щодо діяльності релігійних організацій, зокрема, щодо тих, діяльність яких координується з-за кордону, про поєднання зусиль місцевої влади і громадських організацій у вирішенні питань міжконфесійних відносин і забезпечення свободи совісті і віросповідань.
Звичайно, державна влада (особливо виконавча) не повинна втручатися у релігійні справи і релігійні переконання людей. Але (хай це буде моє переконання) місцева представницька, тобто виборна влада, повинна не тільки відображати інтереси «більшості», забезпечуючи собі комфортне становище на майбутнє, а й втручатися у формування світогляду людей у напрямі зміцнення національних інтересів держави.
Іншими словами, місцева влада не повинна однозначно йти на поводку тієї «більшості», яка фактично представляє духовні інтереси іншої держави, або церкви, керівний центр якої знаходиться за кордоном.
Нині на Рівненщині налічується 446 релігійних громад УПЦ (МП) і 413 громад ПЦУ. Важко полічити кількість прихожан цих храмів, але перевага «московської церкви» особливо помітна у належності до неї монастирів. І тут значення має не стільки навіть кількість, а якість. Досить лише назвати таких історично-релігійних «монстрів» московського православ’я як уже згадуваний Корецький монастир, а також Городоцький Свято-Миколаївський жіночий монастир, Дерманський Свято- Троїцький жіночий монастир, Свято-Троїцький Межиріцький чоловічий монастир, «Подвір’я» Городоцького монастиря у Рівному, «Джерело Святої Анни» та ін.
Звичайно, прийнявши відповідні законодавчі акти щодо перереєстрації релігійних громад УПЦ та заборони тих, які афільовані із релігійним центром у країні-агресорці, наша центральна влада воліє заспокоїтися і не зачіпати нині цю тему, бо їй «не на часі». Але власну національну свідомість і громадянську мужність повинні проявляти люди, які не розучилися ще думати і критично мислити. Тож, думайМО!
