‘UKRAINE RUNNING OUT OF UKRAINIANSʼ? | ʼВ УКРАЇНІ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ УКРАЇНЦІʼ?
3 min read
Screenshot
ENG | УКР
‘UKRAINE RUNNING OUT OF UKRAINIANSʼ?
The key to victory is not lowering the conscription age, but continuing support and inclusion into western supply lines and shared ideals
There’s a lot to unpack in such a simple statement, and as US citizen serving in Ukraine, I’ve witnessed Ukrainian military doctrine innovate to the point that I feel Senator Rubio’s statement is no longer true.
While this post may seem initially critical, the best way to appreciate progress is by a candid reflection of how Ukraine has evolved in just 3 years.
Even Ukrainians say “A small soviet army cannot defeat a big soviet army”. With this in mind, a quick anecdote:
Before I came to Ukraine, I spent a month on the lovely Polish border town of Medyka sifting through the misinformation to understand Ukrainian culture, values, and doctrine. I asked myself, “There are sadly many wars around the world, so what makes Ukraine worth fighting for?”
During this time, I met dozens of young Ukrainian men fleeing conscription. While it’s easy to label them as cowards, many expressed a common theme —they loved their country and weren’t afraid of fighting the Russians, but were afraid of their own soviet-trained military leadership using them recklesly.
If they must make the ultimate sacrifice for the county they love, they wanted it to be impactful; a sentiment I share.
So, there is some truth in that soviet-influenced military doctrine is in fact running out of Ukrainians. The answer from Ukraine however, has been to out-grow this wasteful mindset into one that prizes soldier survivability and technological innovation.
As evidence, there are now Ukrainian men returning to their country to fight, and civilians who previously avoided service are more confident in joining units that promise a speciality that aligns with their passion and skills. Certainly, this represents a small number compared to the initial mass exodus, but this is always how progress starts… a slow and steady reversal as trust is built, and then an exponential growth as a new culture and doctrine matures.
This new leadership mindset was my main driver in joining Tactical Group Athena (4th Brigade — International Legion of Ukraine Intelligence). While it’s not my place as a foreigner to dictate Ukrainian policy and doctrine, I saw a strong organically Ukrainian movement to reform military doctrine by empowering the soldiers and investing in their survival. I think this is especially important, given accusations of a proxy war.
Ukraine has a lot of room for growth, it’s true. We see this in their latest 2025 tech priorities that focus heavily on drone lethality, while soldier survivability solutions like Combat Vision are still under-funded. Also, conscripted soldiers still lack time for quality training, though I’d argue that’s sadly more to do with the reality of war, than from deliberate doctrine.
Overall, a strong and growing emphasis on continuously evolving both Ukrainian tech and doctrine shows that the key to victory is not lowering the conscription age to 18, but continuing support and inclusion into western supply lines and shared ideals!
Daniel Connery
***
ʼВ УКРАЇНІ ЗАКІНЧУЮТЬСЯ УКРАЇНЦІʼ?
Ключем до перемоги є не зниження призовного віку, а продовження підтримки та включення до західних ліній постачання та спільних ідеалів
У такій простій заяві можна багато чого розкрити, і як громадянин США, який служить в Україні, я був свідком інновацій української військової доктрини до такої міри, що я вважаю, що заява сенатора Рубіо більше не відповідає дійсності.
Хоча спочатку ця публікація може здатися критичною, найкращий спосіб оцінити прогрес – це відверто розповісти про те, як розвинулася Україна лише за 3 роки.
Навіть українці кажуть: «Мала радянська армія не може перемогти велику радянську армію». Маючи це на увазі, короткий анекдот:
Перш ніж приїхати в Україну, я провів місяць у чудовому польському прикордонному містечку Медика, відбираючи дезінформацію, щоб зрозуміти українську культуру, цінності та доктрину. Я запитав себе: «На жаль, у світі багато воєн, тож чому Україні варто воювати?»
За цей час я зустрів десятки молодих українських хлопців, які тікали від призову. Хоча їх легко назвати боягузами, багато хто висловлював спільну думку: вони любили свою країну і не боялися воювати з росіянами, але боялися, що їх власне, навчене радянським керівництвом, використає їх необачно.
Якщо вони повинні піти на найвищу жертву заради округу, який вони люблять, вони хотіли, щоб це було вражаючим; почуття, яке я поділяю.
Отже, є частка правди в тому, що військова доктрина під радянським впливом фактично вичерпує українців. Однак відповідь з боку України полягала в тому, щоб перерости це марнотратне мислення в таке, яке цінує живучість солдатів і технологічні інновації.
Як доказ того, зараз є українські чоловіки, які повертаються до своєї країни, щоб воювати, а цивільні особи, які раніше уникали служби, з більшою впевненістю приєднуються до підрозділів, які обіцяють спеціальність, яка відповідає їхнім захопленням і навичкам. Звісно, це невелика кількість порівняно з початковим масовим відтоком, але прогрес завжди починається так… повільний і постійний розворот у міру встановлення довіри, а потім експоненціальне зростання в міру дозрівання нової культури та доктрини.
Це нове мислення лідера стало моїм основним мотивом приєднання до тактичної групи «Афіна» (4-та бригада – розвідка Міжнародного легіону України). Хоча я як іноземець не маю права диктувати українську політику та доктрину, я бачив сильний органічно український рух за реформування військової доктрини шляхом розширення можливостей солдатів та інвестування в їхнє виживання. Я вважаю, що це особливо важливо, враховуючи звинувачення у проксі-війні.
Україна має багато можливостей для зростання, це правда. Ми бачимо це в їхніх останніх технологічних пріоритетах на 2025 рік, які зосереджені на смертоносності безпілотників, тоді як рішення для забезпечення виживання солдатів, такі як Combat Vision, все ще недостатньо фінансуються. Крім того, солдатам строкової служби все ще не вистачає часу для якісної підготовки, хоча я б стверджував, що, на жаль, це більше пов’язано з реальністю війни, ніж із навмисною доктриною.
Загалом сильний і зростаючий наголос на безперервному розвитку українських технологій і доктрини показує, що ключем до перемоги є не зниження призовного віку до 18 років, а продовження підтримки та включення до західних ліній постачання та спільних ідеалів!
