ЗАВЖДИ ПАМ’ЯТАЙМО!
1 min read
Погром української творчої інтелігенції на початку 1972 року
Надто цинічних форм набув третій покіс, або «генеральний» погром творчої української інтелігенції на початку 1972 р., починаючи з 12-13 січня.
До нього влада готувалася ретельно. На підставі доповідної записки 5-го управління кгб при раді міністрів срср від 25 травня 1971 р. «Про особливості націоналістично та ідейно ворожих процесів в середовищі деякої частини інтелігенції та молоді республіки та про наміри по активізації контррозвідувальних заходів з метою припинення ворожої діяльності інспіраторів та натхненників цих процесів», розглянутої на засіданні колегії кгб урср, цк кпу прийняв постанову «Про заходи по протидії нелегальному розповсюдженню антирадянських та інших політично шкідливих матеріалів» (27 липня 1971).
На її виконання кгб урср влітку 1971 року розпочав розробку “хитрої” спецоперації під кодовою назвою «Блок», спрямованої на нейтралізацію національного руху спротиву, пов’язаного передусім із продукуванням і поширенням “самвидаву”.
У листопаді 1971 р. кгб при раді міністрів срср в москві провів робочу нараду за участю представників республіканських органів кгб, на якій було схвалено план заходів для припинення «ворожої діяльності учасників так званого демократичного руху».
На початку 70-х років, за даними Брюссельського комітету оборони прав людини, в срср нараховувалося біля тисячі концтаборів, понад шістсот тюрем, які доповнилися психіатричними лікарнями, в яких перебувало до двох мільйонів в’язнів, між яких десять відсотків припадало політв’язням, а серед них було 30-40% українців (Ю. Курносов).
Ретельно розроблявся лиховісний сценарій, поступово переростаючи у злочинний сюжет, реалізований, за кадебістським досвідом, у святкові дні, з ефектом несподіванки, аби шокувати жертву.
Наприкінці грудня 1971 р. новий очільник кгб урср в. федорчук доповів першому секретарю цк кпу п. шелесту про підготовку операції «Блок» з розкриття зв’язку «націоналістичного підпілля» в УРСР із закордонними українськими центрами й організаціями.
Спочатку в поїзді москва–Прага за ніби “неправильне” оформлення документів 4 січня 1972 р. затримали студента Лювенського католицького університету і члена Спілки української молоді Я. Добоша. Під час обшуку в нього вилучили фотоапарат, на плівку якого була знято «Словник рим української мови» тогочасного політв’язня В. Караванського, «Українського вісника», світлини В. Мороза й В. Стуса.
Я. Добоша змусили «зізнатися» у вигаданому кгб зв’язку руху українського спротиву із закордонними націоналістичними центрами, що розв’язало владі руки на підставі примітивної авантюри з бельгійським “шпигуном” влаштувати “в’язням сумління” «варфоломіївську ніч» відразу після різдвяних колядок й вертепів у Львові, в яких брали участь не тільки дисиденти (45 осіб).
12–13 січня було заарештовано В. Стуса, Є. Сверстюка, І. Світличного, Ірину Стасів-Калинець, В. Чорновола, а також поета І. Коваленка, журналіста М. Осадчого, публіциста й лікаря М. Плахотнюка, математика і публіциста Л. Плюща, інженера-механіка О. Сергієнка, інженера-економіста З. Антонюка, релігійного діяча І. Геля, митця-килимаря Стефанію Шабатуру, багатолітнього в’язня радянських концтаборів Д. Шумука.
20 січня було заарештовано священика Б. Романюка, 20 лютого –– поета М. Холодного, 21 лютого –– інженера В. Долішнього, 18 квітня –– І. Дзюбу, 11 травня –– психіатра С. Глузмана, 18 травня –– філолога Надію Світличну, 6 липня –– філософів В. Лісового й Є. Пронюка, 6 серпня –– І. Калинця, 17 листопада –– Ірину Сеник та багатьох інших (близько ста осіб, серед них засуджено –– 78). 25 травня наклав на себе руки видавець «самвидаву» інженер М. Галата.
Більшість отримала вирок позбавлення волі на п’ять-сім років в таборах суворого режиму та три роки заслання. Максимальний термін випав «самвидавнику» І. Гелю — 10 років суворого режиму та 5 — заслання. «Справа Добоша» (студента звільнили 2 червня 1972) була лише приводом для злочину комуністичного режиму.
