В УКРАЇНІ БУДЕ «ДЕРЖАВА ВДЯЧНОСТІ»

Ганна Гопко мріє про єднання суспільства з державою й побудову довіри між громадянами та владою

Мережа захисту національних інтересів «АНТС», очолювана екснардепкою Ганною Гопко, випрацювала стратеґію перспектив розвитку України, яка зводиться до тези: «Майбутнє України — це про вдячність і спільну відповідальність!» Стратеґи мають навіть ґрантову підтримку від американського Аґентства з міжнародного розвитку (USAID).

Команда АНТС хвалиться у соцмережах, що «разом із партнерами працює над формуванням чіткої та досяжної візії розвитку України, яка обʼєднає суспільство та державу. Наше бачення ми виклали у єдиному документі Маніфест «Орієнтири державної політики України: від стійкості громадян до Держави Вдячності».

Чому це важливо?

Україна стикається з безпрецедентними викликами: війна, демографічна криза, недовіра до державних інституцій та корупція. Ми віримо, що розвʼязання цих проблем можливе лише через еднання суспільства, побудову довіри між громадянами та владою, і створення держави, в якій кожен відчуває свою причетність і гідність.

Що таке Держава Вдячності?

1. Це Україна, де гідність і людиноцентричність визначають державну політику, а вдячність до військових, волонтерів, партнерів і співгромадян стає основою довіри, єдності та спільної роботи для майбутнього.

2. Комплексний підхід до зміцнення України, що передбачає розвиток оборонно-промислового комплексу.

3. Національна спадщина — це основа української стійкості, інструмент боротьби за незалежність і шлях до зміцнення національної єдності та міжнародного визнання.

Це лише частина тез з Маніфесту. В наступних постах ми окреслимо напрямки роботи в таких секторах, як безпека, економіка, освіта, культура, охорона здоров’я. Ознайомитися з Маніфестом та долучитися.

Лише обʼєднані ми зможемо будувати сильну та справедливу країну».

Від УСІМ:

Романтичнй інфантилізм українських політичних активістів зашкалює. Ми не бачимо навіть спроби критичного аналізу історичного досвіду незалежної України, осмислення причин помилок і невдач, природи війни Росії проти України, а вже на основі цього аналізу формувати й формулювати свою чітку та досяжну візію розвитку України.

Найбільша методолоґічна помилка наших стратеґів полягає в тому, що вони, як і численні їхні попередники, прагнуть втілити свої мрії у життя, не вдаючись до системних устроєвих змін, тобто в умовах радянського суспільного устрою, який є гальмом розвитку України.

Вони навіть не думають про те, що нинішній рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) українського суспільства не надається до будь-якого «обʼєднання суспільства та держави», оскільки суспільство не усвідомлює свою відповідальність за державу, а відірвана від суспільства держава продовжує розвивати й утверджувати радянські традиції, які не відповідають потребам та інтересам суспільства.

Отже, яку вдячність (кого кому?) і спільну (кого з ким?) відповідальність можна в принципі розглядати як підвалину майбутнього України?

Прикро, що американські та європейські (чи які там ще?) партнери Мережі захисту національних інтересів імені Г. Гопко не розуміють засадничих проблем України та викликів, які стоять перед Україною й українським суспільством, не бачать, а відтак і не усвідомлюють того, з якими інфантилами співпрацюють і на яку загалом нікчемну справу витрачають кошти платників податків своїх країн.