ДИПЛОМАТІЯ САМОПРИНИЖЕННЯ
1 min read
Україна у стосунках із Китаєм
Дмитро Кулеба, міністр закордонних справ України: “У Пекіні побачили вражаючий масштаб саміту. Я переконаний, що у нас продовжиться розмова з Китаєм щодо припинення війни в Україні”.
От цікава постановка питання: “…припинення війни в Україні”, не російської агресії, а “війни в Україні”! І це міністр закордонних справ України!!!
Дипломатія шляхом самоприниження і нехтування гідністю держави і своєї репутації ніколи не є шляхом до успіху. Нічого, окрім зневаги вона не викликатиме ні у співвітчизників, ні у партнерів, ні у тих же китайців.
Раніше були “раби, підніжки, грязь Москви” (Т. Г. Шевченко), а зараз комусь хочеться ролі “раби, підніжки, грязь Пекіну”.
Мій потенціал цензурних висловів завершився… далі не продовжую.
* * *
У своєму пості від 20 червня (див. вище) я вже звертав увагу на неприпустиму зміну риторики міністра Кулеби щодо Китаю. І ось Зеленський повідомив, що побачив «чіткий сигнал, що Китай підтримує територіальну цілісність та суверенітет України”.
Я намагався знайти цей сигнал в офіційних повідомленням китайської сторони. Напевне Кулеба надав президенту якесь рентгенівське бачення, бо я нічого геть не знайшов в жодному з трьох повідомлень агенції Сіньхуа, видання «Женьмінь Жибао», яке просто зробило передрук з Сіньхуа.
Найсвіжіші повідомлення 23 липня 2024 року на офіційному сайті МЗС КНР стосуються вітального листа Сі до учасників 6-го Китайсько-російського енергетичного ділового форуму та привітання Кагаме з обранням його президентом Руанди. Все.
Те, що тиражує китайська пропаганда, це «Д. Кулеба отметил, что Китай — великая страна. Украина и Китай установили стратегическое партнерство и взаимно являются важными торгово-экономическими партнерами. Украинская сторона поддерживает позицию Китая по тайваньскому вопросу и будет продолжать придерживаться принципа одного Китая» (мовою оригіналу російської версії Сіньхуа).
І жодного слова про територіальну цілісність України! Навіть у загальних рисах, як це традиційно робить китайська пропаганда – «Китай підтримує територіальну цілістність», не вказуючи, що це стосується конкретної держави.
Звісно, можливо, що в притаманній китайцям манері, Ван І міг тихо шепнути на вухо Кулебі, що “Крим — це Україна”, але ми про це нікому, ніде і ніколи не скажемо публічно, а так ви майте на увазі, навіть призиденту своєму можеш повідомити. Згідно Сунь Цзи “війна — це шлях хитрощів і обману”. А Китай веде війну, і не на боці України.
Та й зверніть увагу, де Ван І приймав Кулебу – не в Пекіні. В Китаї символіка має велике значення. Прийомом українського міністра в Гуанчжоу китайці хотіли продемонструвати низьку пріоритетність України для Піднебесної. І хоча Кулеба похвалявся перед візитом, що це перший візит міністра закордонних справ України за останні 12 років, це не подвигло китайську сторону прийняти його, як годиться, в Пекіні на рівні, що відповідає офіційному візиту.
Ну, й символіка, яку провів Кулеба з візитом 12-річної давнини, не дуже позитивна. То був візит міністра Грищенка часів Януковича після підписання Декларації про стратегічне партнерство між Україною та Китаєм.
До речі, в офіційній базі даних знайти цей документ неможливо, бо насправді це була декларація про стратегічне партнерство між Компартією Китаю та партією регіонів Януковича. До речі, Кулеба чомусь забув, що Стратегія національної безпеки не визначає Китай як стратегічного партнера України. Погано особі на посаді міністра не знати базові документи своєї держави.
Ну, також варто було би Кулебі пам’ятати, що 2016-го року був візит міністра закордонних справ України П. Клімкіна до Китаю. Приймав його той же Ван І, і не в Гуанчжоу, а в Пекіні, хоча це був робочий, а не офіційний візит.
Загалом ганебненько виглядає, коли український міністр працює в ролі пропагандиста осоновного союзника Росії. В Пекіні та Москві радісно підморгують один одному та ще й відверто демонструють братерство по зброї — дві пари стратегічних бомбардувальників — російські Ту-95МС та китайські Н-6 — показували “Кузькіну мать” США поблизу Аляски.
П.С. Про Китай і його бачення України, а також політику Пекіна щодо нашої країни незабаром у спеціальному огляді Центру «Стратегія ХХІ». Це буде для нагадування “забудькуватим” особам на посадах міністра та президента.
* * *
Ще у жовтні 2022 року Центр «Стратегія ХХІ» опублікував дослідження «Східна Азія – Україна: час переосмислення відносин», де мова йшла про необхідність зміни підходів української політики до Китаю на тлі його солідаризації з агресором — Росією.
Інерційно, Київ у відносинах з Пекіном по суті продовжував “лінію Януковича” зі ставкою на отримання “безумовних” китайських грошей замість грошей МВФ, СБ та ЄС, надання яких супроводжується вимогами проведення реформ.
Здається, вкотре бачимо, що “історія вчить тому, що нічому не вчить” — з українського боку зондується тема китайських інвестицій, маскуючи її формулою «не час для того, щоб ми публічно про це говорили».
В роботі якраз відображено найбільш показові випадки української “гонитви” за китайськими грішми за схематозом “Юри Єнакієвського” (в миру народний депутат Юрій Іванющенко, особливо довірена особа Януковича) та китайського “полювання” за українськими високотехнологічними активами і співпраці олігархів китайських та українських (справа “Мотор Січі”). А також як посольство КНР у Києві втручається у внутрішні справи України, чинить тиск щодо зміни законодавства України під свої інтереси, як працюють китайські “журналісти” під посольським дахом. Що з усім цим робити та як не допустити перетворення країни у територію для полювання китайським хижаком за українськими активами та плацдармом для недружньої експансії в Європу, також йдеться.
Невдовзі з’явиться і друга частина, присвячена “кращим” практикам сіноколоніалізму, де вона була втілена чи успішно втілюється і до яких наслідків це приводить.
