«СУСПІЛЬНІ ЗАПИТИ» І СУСПІЛЬНІ МАНІПУЛЯЦІЇ

У нас досі немає лідерів – одні лише конформісти-пристосуванці

Засаднича проблема усіх селебрітіз, «зірок», «світських левиць», політиків, артистів, інфлюенсерів, блогерів-мільйонників та інших «лідерів думок» – полягає у тому, що вони не розуміють своєї істинної суспільно значимої функції. Не здатні її збагнути. Переважна більшість із них вважають своєю метою власне збагачення та самоствердження за рахунок авдиторії прихильників. Інколи (треба віддати належне) не без застосування власних талантів.

Мене дуже тригернуло намагання Маші Єфросиніної виправдати себе і купу так званих артистів, які роками тягнули в Україну російське лайно і «русскій мір», – суспільним запитом. Мовляв, «ми робили те, чого вимагала авдиторія».

Це твердження і така позиція – лютий крінж. Схоже, Маша так нічого і не зрозуміла – за що її досі хейтерять, цькують, булять і кенселять. І замість вибачень вона продовжує виправдовуватися – цього разу апелюючи до вимог авдиторії та суспільного запиту. Знову винний поганий народець…

Звинувачувати суспільство у власних зашкварах – це ознака нецивілізованості, неосвіченості, дикунства.

Бо суспільний запит запросто може бути й на те, щоб Маша Єфросиніна роздяглася, вивалялася у дьогті та пір’ях і влаштувала дефіле Хрещатиком. Якщо спитати про це суспільство, то виявиться, що такий запит справді існує. Що ж у такому разі робитиме Маша?

Вочевидь, Маша не знайома з фундаментальними науковими працями щодо психології натовпу Карла Густава Юнга, Гюстава Лебона, Габріеля Тарда, Зігмунда Фрейда, Хосе Ортеґи-і-Гассета, Еліаса Канетті та ін.

Суспільство – це маленька примхлива дитина, яка часто-густо діє ірраціонально і не дає собі ради.

Дитина потребує виховання, наставництва, навчання і допомоги. Саме цим мають займатися політики, «зірки», лідери думок. Їхня місія – виховувати суспільство!

Громадська думка – це завжди результат державної політики та дій публічних авторитетних людей – так званих лідерів думок, інфлюенсерів. Вони формують суспільну думку і світогляд своїх прихильників. Не навпаки!

Політик має виховувати суспільство, відстоюючи свої політичні принципи та роз’яснюючи суспільству їхню доцільність і користь. Навіть якщо його громадянська позиція обертається для нього втратою електоральних рейтингів. А тупе намагання задовольняти «суспільні запити» – це не політика, а звичайнісінький популістський конформізм.

Журналіст має виховувати читачів і глядачів, прищеплюючи їм принципи громадянського суспільства, дотримуючись об’єктивності, достовірності, точності, балансу думок і повноти інформації. І тут немає місця для хайпу, «джинси» та клікбейту з брехливими заголовками.

Аналітик та експерт має виховувати свою авдиторію, підвищуючи її загальну обізнаність та грамотність у відповідній сфері суспільно-політичного, економічного, наукового життя, дотримуючись принципів неупередженості, виваженості та уникаючи емоційності й оціночних суджень.

Підприємець має виховувати споживачів товарів та послуг, привчаючи їх до прогресивних розробок і корисних технологічних новинок. Навіть якщо ці новинки для більшості суспільства спершу здаються незвичними і незручними. Невідомо скільки би світ чекав на появу iPhone, якби Стів Джобс керувався лише «суспільним запитом» і «думкою авдиторії», якій до вподоби були кнопкові телефони.

Артист, інфлюенсер, блогер-мільйонник – мають виховувати своїх прихильників та підписників, впливати на їхній культурний розвиток і прищеплювати їм моральні цінності та громадянську відповідальність.

Але у нас, на жаль, усе навпаки…

Політики підлаштовуються під «суспільні запити», які показує соціологія. Навіть коли ці запити далекі від політичної, економічної, безпекової доцільності та суперечать здоровому глузду.

Бізнес і комерційний маркетинг ідуть на повідку споживачів, підлаштовуючись під їхні «запити» і смаки. Навіть коли ці смаки відверто гидотні.

«Зірки» та блогери тупо косять бабло на своїй авдиторії, не замислюючись над якоюсь громадянською позицією та керуючись лише власною користю.

…Словом, «суспільний запит» – це зручний інструмент маніпуляцій, яким послуговуються нездари для виправдання своєї недолугості, некомпетентності та небажання відповідати за власні вчинки та дії.

Допоки артисти, інфлюенсери, лідери думок, політики та інші публічні люди намагатимуться виправдати свої помилки і зашквари «суспільним запитом» – країна буде приреченою на війни, Майдани та соціальні потрясіння. Якщо кивати на «суспільні запити» і звинувачувати в усьому поганий народець, то можна врешті-решт «докиватися» до втрати країни.

Справжні лідери (політичні лідери та лідери суспільної думки тощо) – ведуть за собою, вказуючи напрям. А не танцюють голяка під дудку примхливої «авдиторії».

Та, на жаль, у нас досі немає лідерів – лишень одні конформісти-пристосуванці.

Макс Вознюк

Від УСІМ:

Текст Макса Вознюка пройшов би поза нашою увагою (за всіма встежити неможливо), якби цей текст не поширила Ганна Гопко, за якою ми стежимо відтоді, як ця жінка несподівано вигулькнула в українській політиці й навіть очолила її міжнародний сектор.

Інтуїтивно відчувши значимість сказаного М. Вознюком, Г. Гопко на ділі так і не проявилася в українському суспільстві як особистість, яка має високий рівень національної свідомості й громадянської зрілості і яка готова підтягувати суспільство до свого рівня. Не сталося. Ми згадуємо її як таку собі Дуньку із віддаленого села, яка вирішила рипатися в Європу.

На жаль, те, про що пише М. Вознюк, в українському суспільстві розуміють і сприймають лише одиниці, але цих особистостей не чують через безкінечний какофонічний базарний гамір, який багаторазово посилюється завдяки соціальним мережам.

Цей базар цілком влаштовує прибічників мітингової демократії, за якої гору беруть ті, хто вибивається на політичний олімп, хто має статус знаменитості, від якої дуріє загал, або хто знаходить іншу можливість перекричати всіх і вся.