СУЧАСНИЙ СВІТ

Захід говорить, а Путін робить

Нічого українці не зрозуміли. І жодним рухом не змінили ситуацію в Україні. Тупо виконували все, що видавали з післямайданних печерських пагорбів, наближаючи лютий 2022 року. Вони (більшість) і зараз не розуміють, яка роль заходу, насамперед білого дому у нашій війні. І як зачаровані зомбі повторюють ту маячню, яку запустили звідти стосовно підписання закону про «60 мільярдів».

Ольга Жарчинська

12 березня 2024 р.

* * *

Україна у «бермудському трикутнику»: Кремль—Вашингтон—Брюссель

Сучасний світ… Захід говорить, а Путін робить… Україна у «бермудському трикутнику»: Кремль-Вашингтон-Брюссель.

Складається враження, що події, які відбуваються у нас в Україні, були дуже потрібні, аби відкрити очі багатьом із нас.

Одні, можливо, нарешті зрозуміють суть «європейських цінностей» і гарантій західного світу. Інші розвіють міф про «єдіний рускій народ» і усвідомлять споконвічне бажання Кремля тримати нас під своїм гнітом. Задля цього можуть і постріляти людей. Словом, одні й другі побачать світ не таким, яким намагаються його подати, а таким, яким він є насправді.

Після того, як нас «розвели» з ядерною зброєю, пропонуючи тепер купу мирних рішень через найрізноманітніші міжнародні інституції (яких для задурманення мізків наплодили, як мишачого г…) маємо добре задуматися над своїм майбутнім. Особливо дикими видаються документи, в яких «гарантами» безпеки виступала ще й Москва.

У 1994 році це виглядало так: вчора заледве від Росії відірвалися, і ще не відсапавшись, дозволили їм нас захищати. Нонсенс. І тепер Кравчук з таким розумним виглядом, і Кучма зі своїми заявами намагаються подати себе дуже вмілими дипломатами. Совок є Совком.

Але, як сказав Кравчук, маємо те, що маємо. І тепер все-таки сподіваємося, що Захід нас не залишить, особливо США. Як не надіятися, коли майже кожного дня усі ті «прогресивні зібрання» так непокояться нашими проблемами. А тут ще чуємо, що в Чорне море зайшов американський есмінець і вже розпочалися військові навчання разом з європейцями. Однак на Путіна це чомусь аж ніяк не діє: його військо з кожним днем і в Криму, і біля наших кордонів лише зростає.

Ось напередодні кримського референдуму Захід розродився — там прийняли санкції. Хоча українці після Майдану уже встигли зрозуміти їхню реальну «силу». Як повідомляють німецькі сайти, «держави Євросоюзу узгодили деталі санкцій у відношенні до Росії», якими планують обмежити вʼїзд в країни ЄС і замороження рахунків тих осіб, які несуть відповідальність за порушення суверенітету України.

В документі із семи сторінок детально вказані міри, які будуть введені у випадку небажання Москви змінити свій курс. І ось найцікавіший момент: за даними дипломатичних джерел в Брюсселі, президент Росії Володимир Путін і голова МЗС РФ Сергій Лавров в цей список внесені не будуть, щоб «не переривати повністю контакти з Москвою». Швидше всього, санкції будуть стосуватися тих осіб, котрі відносяться до служби безпеки і військових відомств.

Ще раніше (згідно з правилами введення санкцій їх має розпочинати США) в адміністрації Обами заявили, що «не варто починати санкції проти РФ з голови держави». Оце налякали!

Правда, Меркель пригрозила в подальшому діяти «жорсткими економічними санкціями». Невже перекриє вентель на газопроводі «Північний потік»? Для «Газпрому» Німеччина ключовий ринок у Євросоюзі —багато газу використовує сама, а ще є «перевалочною базою» для транзиту в інші країни. Як сказав російський політолог Стариков: «Факт є фактом — газ і нафта колосально впливають на доходи всіх жителів Росії».

Повірити, що колишня діячка-комсомолка Меркель й справді розсвариться із Путіним дуже важко. Тим більше, коли німецький бізнес теж не дуже поспішає карати кремлівського гнома за вторгнення в Україну. Найбільші противники — Східний комітет німецької економіки (ОА) — досить впливова організація, в якій обʼєднані німецькі компанії, які займаються бізнесом на пострадянському просторі. А колишній канцлер Герхард Шредер дії Кремля сприймає досить нормально, розуміючи, що його товаришу хочеться повернути імперію.

Хоча голова Європарламенту Мартін Шульц впевнений, що кримську кризу можна врегулювати через перемовини, але головну роль у них повинна зіграти Ангела Меркель і представники ПАРЄ. Ще напередодні Олімпіади в Сочі (десь на початку лютого), він проговорився, що у нього виникало запитання: як Росія отримала дозвіл на її проведення? Він не виключає, що з членами МОК, які брали участь у голосуванні, була проведена відповідна робота, тобто бесіди сам на сам ще до того, як він приїхав на сесію МОК з виступом. Путін обіцяв, що ігри пройдуть в атмосфері свободи. «На жаль, можна констатувати, що ці Олімпійські ігри наслідують образ і фасад Берліна 1936 року. Переслідування тимчасово зупинені, репресії на час призупинені, а потім все повернеться на круги свої», — зробив тоді висновок Шульц.

Якщо ми думаємо, що пʼята колона і феесбешники працюють лише в Україні, то дуже помиляємося — їх значно більше як у США, так і в європейських країнах. Там у всіх організаціях і партіях є своє прокремлівське лобі. Це довела історія, особливо Друга світова війна.

Сьогодні ми всі є спостерігачами, як Україна опинилася у «бермудському трикутнику»: Кремль—Вашингтон—Брюссель. Таке враження, що нас ніхто не чує — вирішують усе самі. Україна дуже вже ласий кусок на планеті Земля. Як його розділити і вийти сухим із води?

Думаю, що ця картина просвітить наш розум і нарешті зрозуміємо: лише самі маємо давати собі раду. Приклад цьому Фінляндія, яка перемогла більшовицьких агресорів у 1939-1940 роках. Ця невеличка країна зуміла встояти перед Москвою. А її очільник, національний фінський герой, військовий діяч Маннергейм залишив актуальний для нас заповіт: «Я хочу, щоб у свідомості майбутніх генерацій закарбувався лише один урок. незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам. Народ Фінляндії показав у двох війнах, що єдина нація, навіть мала настільки, наскільки це взагалі можливо, здатна витримати небачений тиск і завдяки єдності пережити найстрашніші випробування, які тільки може принести доля». Такий приклад показали країни Балтики.

Але тут важливо мати такого очільника, як Маннергейм. А кого маємо ми? І хто стоїть за нашими очільниками?