ЖУРНАЛІСТИ І ЖУРНАЛІСТИКА В УКРАЇНІ

Чи існують вільні журналісти?

Роксана Харчук розмістила провокативний запис про вільну журналістику в сучасному світі, який спричинився до обговорення і журналістики, і конкретних персон… Публікуючи запис пані Харчук і коментарі до нього, сподіваємося на продовження розмови на цю тему.

* * *

Вільна журналістика, вільна творчість — усе це блеф у сучасному світі, навіть на Заході блеф. Уже ми побачили вільну журналістику і “Вошінгтон пост”, і “Нью-Йорк Таймс”. Усі ці ЗМІ вільні настільки, наскільки дозволяють їм бути вільними ті, хто за них платить. Єдиний плюс: одні воюють проти інших, існують все ж різні думки — хай і проплачені. Звичайно, вільні журналісти існують, але це окремі люди, а не цех журналістики взагалі.

Цех журналістики — продажний і огидний. Укр. журналістика ховається за Гонгадзе, але Гонгадзе не може виправдовувати усіх укр. журналістів, що переважно є заробітчанами, а вільний журналіст Денис Бігус — антропологічно слизняк. Політичний папараці. Ще й має свояка у ФСБ — підполковника, а не якогось там занюханого майора. Рятуйте Бігуса! Бігус-герой! Можливо, але за бабки героїв не буває. Комедія.

Роксана Харчук

З коментарів:

Юрій Яремко: Тобто Біґус — “зливний бачок” СБУ? А я дивуюсь, чому це ця поважна організація відкрила провадження щодо порушення приватності журналістів, які працюють на Бігус-розслідування! Так ніби це повсякденна практика 🙂

Роксана Харчук: Я не знаю, чий він “бачок”, але він — “бачок” 100%.

Олексій Росовецький: Як, власне, і усі журналісти-“розслідники”

Петро Кагала: А як вам теза: коли отакі навіть “бачки” роздавлюють якусь гнилу пухлину, і ми бачимо ті нутрощі — це визнається чи заперечується?

Юрій Яремко: Не знаю, що маєте на увазі. Я пам’ятаю, що звинувачення Біґуса на адресу Порошенка, які коштували тому президенства, не підтвердились і були спростовані в судах.

Петро Кагала: Я нічого не стверджую, а питаю думку інших! Та й теза ця — не моя, а Віталія Портникова. Я навів її не дослівно, але суті не знінив. І загалом я погоджують: якщо навіть грішник викриває гріхи інших, то це має свою користь для праведників!..

Юрій Яремко: То є правда. Я згідний.

Анатолій Новиков: Ага! Точно! До цього ж у Петра Олексійовича був такий високий рейтинг, а потім оббрехали майже святу людину — і рейтингу кінець. Як казав покійний Плющ, не варто намагатись пропхнути непропіхуєме.

Юрій Яремко: І кому зробили гірше? Петру Олексійовичу? Він який був, такий і лишився. Позбувся тягаря.

Роксана Харчук: Петро Кагала, це їхня робота, але нащо кричати про порятунок. Хай рятуються самі: яке їхало, таке здибало.

Петро Кагала: Так, але ж ми прагнемо істини!..

Анатолій Новиков: Юрій Яремко! Мова не про те, кому ми зробили гірше чи краще, а про об’єктивні реалії. Не можна ігнорувати соціологічні показники, які для Порошенка були невтішними. З таким рейтингом і антирейтингом, які були у Порошенка перед виборами, йому варто було зняти свою кандидатуру з виборів на користь кандидата, який не викликає в суспільстві такого несприйняття. Наприклад, можна було б зробити ставку на того ж Кривоноса чи навіть на Вакарчука. А потім спробувати стати при такому президентові прем’єром чи головою ВР. А звинувачувати виборців у тому, що вони “неправильно” проголосквали – справа невдячна. Те ж саме можуть сказати й Тимошенко, і Гриценко, і всі інші кандидати, які програли.

Анвар Деркач: Журналісти — частина суспільства, вони такі, як саме суспільство: аморальне, меркантильне, далеке від будь-яких нематеріальних цінностей, готове пристосовуватися до будь-чого. Війна все ж таки показала, що не до всього пристосовуються, є те, заради чого готові жертвувати життям… тому не все так безнадійно… А те, що більшість розкручених імен журналістів робилося, принаймні на старті на “зливах”, то це факт… на жаль, такі реалії, і змінити це можна тільки внаслідок якихось тектонічних зрушень в суспільній свідомості

Роксана Харчук: Але ж є винятки. Напр., Портников, якому вдається зберігати баланс, бо він розумний і освічений. Не бути пристосуванцем може собі дозволити далеко не кожний. Пам’ятаймо історію про Гарета Джонса і Дюранті, який отримав Пулітцерівську премію за брехню про Голодомор. Дюранті — негідник. Архетип продажного журналюги.

Андрій Даниленко: Роксана Харчук! Тепер, на превеликий жаль, практично всі “серйозні” вітчизняні журналісти-блогери, що мають, велику читацьку і глядацьку авдиторії, є чиїмись “елітними” високооплачуваними тролеботами, які часто відкрито “кормляться з долоні” хазяїна-спонсора-олігарха “великого” чи малого (і при цьому не лишень не встидаються визнавати цей ганебний факт “співпраці”, а навпаки подекуди навіть пишаються, що “заручилися” значною фінансовою і впливовою підтримкою відомих “папіків”). Ось такі-от “пироги з чорницями”, як красномовно висловлювався мій доволі близький генеалогічно родич Іван Франко (батько письменника Яків Франко (1802-1865) доводиться мені прапрадідом, а його син Онуфрій Франко (1861-1913), рідний брат Івана Франка, — мій прадід).

Олександра Швайка: Вільними для мене є такі, як Скрипін.юа, бо вони залежать від таких, як я, і ніхто їм не вказує, що робити, а мають своє бачення, власні думки, тому мені вони імпонують. Що дивишся, читаєш такою стаєш або є.

Євген Цвелих: Взагалі-то Гонгадзе гарненько колись працював на Вітренчиху…

Анатолій Новиков: Ні! Чохом усе не можна! Треба розбиратися в кожному окремому випадку, розбиратися в суті проблеми. Наша влада теж незрідка відмітає будь-яку критику на свою адресу лише на тій підставі, що критик, мовляв, колишній КДБіст і наплювати, що він не костолом із Луб’янки, а колишній розвідник. Я маю на увазі Ю.Швеця. Та й не тільки.

Роксана Харчук: Ясно, але Бігус і сам чудово врятується)))

Анна Машінская: Я дуже добре пам’ятаю історію про клістрони. Краще, ніж хотілося. А хто що вживає у вільний від роботи час, мене опще не гребе.

Марія Шунь: Гонгадзе теж був не надто розбірливим із залученням свідомих журналістів чи журналісток у своє видання Українська правда! Але розумію, може, часу не мав вникати! Пригадую, коли у Львові мажорна москалота вбила Білозіра, як дехто із Правди напочатках навиворіт подавав інформацію, що мовляв, самі українці його вбили! Просто гидко було те все читати! А його (Гонгадзе) нерозбірливість у стосунках із Альоною Притулою?! — нишпіркою із литвинівського офіса Кучми! Що, в принципі, йому і життя вартувало!