ВЧИНОК РОСІЙСЬКОГО КАНАДЦЯ​

Чому я перестав вчити дітей російської мови

Нещодавно я обмовився тут на Фейсбуці, що починаючи з 24.02.2022 перестав стимулювати своїх дітей вивчати російську мову. Цікаво, що це рішення засудили багато добрих людей, у т.ч. однодумці, а дехто мене навіть відчитав. Мовляв, “не можна забороняти дітям говорити російською, це нічим не відрізняється від фашизму, проти якого ти нібито виступаєш”.

Ну, по-перше, я нікому нічого не забороняю, а просто не вчу і не мотивую до вивчення російської. Розмовляю з дітьми англійською, включаю англомовні мультики, пісеньки, аудіоказки тощо. Власне, вони вже самі вмикають.

Якщо, подорослішавши, вони ідентифікують себе росіянами і захочуть вивчати мову — нехай вивчають, тільки в дорогу. Але за самостійно ухваленим, усвідомленим рішенням. А поки що я відповідаю за цих малявок – я вважаю за необхідне захистити їх від знання російської. Тут мені хотілося б пояснити причини ухвалення такого рішення.

Скажімо прямо, більшість російськомовної медіапродукції останніх років, у т.ч. дитячої, є рашистська пропаганда того чи іншого ступеня нав’язливості. Зайдіть в дитячий рунет — суцільні “князі володимири”, байки про перемоги великої Русі, плечисті російські богатирі проти кривоногих іноземців, геть переписана історія, шовіністичні наративи, неосвічена дичина під виглядом “традиційних цінностей” — такого не було навіть при Союзі.

З початком вторгнення в Україну натиск пропагандонського гною включили на повну – “НАТО хоче захопити наші багатства”, “напиши лист солдатові”, “листівка витирану СВО”, “відправ пару шкарпеток нашим бійцям” та інший дитячий z-агітпроп доноситься з кожного російськомовного.

Я усвідомлюю, що, знаючи російську, рано чи пізно мої діти зіткнуться з жахливою, нахабною, геббельсівською брехнею. З брехнею про війну в Україні, яку там називають ублюдочним евфемізмом “СВО”. Вони зіткнуться з брехливими міфами про Другу Світову та радянсько-нацистську, яку там називають “великою вітчизняною”. З брехнею про “солдатів-визволителів”, якими там називають убивць та окупантів. З брехнею про справжній, блять, пломбір за три копійки та чудовий табір “Артек”.

Рано чи пізно, чи тут у Канаді чи іншій країні, вони зустрінуться з росіянами. І якщо вони говоритимуть російською, то росіяни скажуть “ооо, наші”. Я не хочу, щоб мої діти були нашими для росіян. Я не хочу, щоб якийсь “зоовітчизник” втирав їм, що “все не так однозначно”, “ні, ти послухай” і все таке. Не знаючи російської, мої діти просто пройдуть повз цих людей.

Ця найпотужніша російськомовна машина брехні працює на те, щоб ввести в оману – ні, не нас, нас уже не обдуриш – а наших дітей. У тому числі моїх дітей. Я знаю, як працює ця машина, я сам працював при ній багато років тому. І я бачу, як вона працює зараз.

Хтось не бачить небезпеки для своїх дітей. Я не наполягаю на своїй правоті та нікого ні до чого не закликаю. Можливо, хтось вважає більш правильним рішенням – постійно пояснювати, що це неправда, і це неправда, а насправді воно так. Я ж для своїх вибрав шлях відчуженості від зла згідно з буддистським “Трьом мавпам” — “Якщо я не бачу зла, не чую про зло і нічого не кажу про нього, то я захищений від нього”.

Я вважаю, що захищати своїх дітей від шкідливої, небезпечної та хитромудро сплетеної брехні – не лише моє право, а й обов’язок як батька.

А з бабусею поторохтіти по відеозв’язку — я перекладу, мені неважко.

Сєрґєй Куропов