ПОТЕНЦІЙНІ МЕЖІ УКРАЇНИ
1 min read
Нетрадиційно, контроверсійно і провокативно. Але вчений історик Грушевський і керівник УРСР до 1928 року Скрипник не сумнівалися, що реальні кордони України пролягають набагато і набагато східніше.
Очевидно, що з цього часу межі мовних кордонів відступили назад — на захід. Але тут вже я, Володимир Мартинюк, наважуся доповнити високошановних Грушевського і Скрипника.
А саме — мова це лише верхній і найтонший шар нації. Далі йдуть кам’яні мури, стіни і фундаменти, які у звичайний час, коли місцями ще не осипалася штукатурка, нікому не видні.
Але вони є — спосіб мислення, фундаментальні цінності, тисячолітні традиції, спільність походження і спільність долі. І вони підтверджують, що потенційні межі України лежать набагато і набагато східніше.
Від УСІМ:
Нічого нетрадиційного, контроверсійного і провокативного тут немає, якщо ця ініціатива йде від українців, які проживають на українських етнічних землях, загарбаних Московією.
Як ми вже не раз писали, до 1932 року позначені червоним кольором території офіційно вважалися українськими. Там були україномовні Воронезький та Ростовський університети (Грушевський в останні роки життя був професором у Ростові), загальноосвітні школи й періодична преса.
Подивіться на карти УНР і, зрештою, на етноґрафічну карту Європи, видану на Заході до Першої Світової війни. Вони показують ареал розселення українців, і цей ареал включає обговорювані території.
Проблема, однак, у тому, що московська пропаганда й освіта настільки промили мізки населення обговорюваних територій, що вони увірували в російський історичний міф і перестали усвідомлювати себе українцями. Згадайте «козаків», які допомагали Москві «визволяти» Крим та Донбас.
Отож, перед тим, як проситися назад в Україну, цим людям важливо пройти адаптацію через український інформаційний простір. На жаль, на обговорюваних теренах немає ніяких українських громадських орґанізацій, які займалися б просвітою.
