УРОК ОКСАНИ ДАВИДИ
1 min read
Про “синдром Титаніка” і моє волонтерське плавання на чужому кораблі
Хто такий справжній капітан? Це той, хто веде корабель, хто піклується про вантаж і про пасажирів, це той, хто знає про свою відповідальність щодо кожного, хто працює чи в кочегарні, захованій від очей пасажирів, чи в команді, котра теж майже невидима, але від її злагоджених дій залежить комфорт, безпека та життя пасажирів. Особливо коли капітан є ще і власником свого корабля. І так буває…
На жаль, нещодавно я втрапила спочатку в легкий, як здавалося, YouTubний штормчик на каналі, до котрого сама наливала воду, щоб “сім футів під килем”…
Потім ця бовтанка, не заспокоєна коректуванням курсу з поправкою на політичний вітер чи течію далекої війни, переросла у безладне бігання капітана по медійних палубах, звинувачення всіх, зокрема команди, у невмінні ловити вітер у вітрила, у відмові матросів розумітися на координатах і мапах так, як це за фахом мав би робити той же капітан… Потім панічне бурмотіння керманича “я не маю на вас часу!” переросло у відкриті претензії до офіціянтів за якість вишуканих страв (!), котрі готують дорогі кухарі, а на дипломованих кухарів посипалась зовсім не вишукана лайка за недостатньо хрусткі крохмальні скатертини (!)
Але найбільше дісталося богу душу винним працівникам турагенства, котрі нібито не тим гостям продали youtubні квитки, не так їх розмістили по каютах, і взагалі власне через тих “не таких” гостей і почав тонути youtubний кораблик, котрий називався “Титанчик”, з претензією на велич оригіналу і збудований ніби по кресленнях всіляких “гуру” від youtubного кораблебудування, але зате на провінційному заводі десь далеко від річки справжнього життя, але з замашками “большого корабля с большим плаванієм”…
Результат очікуваний. Навіть айсберг, якого в тумані власної величі і непогрішності не зауважив капітан, виявився, на його думку, витвором рук тих же пасажирів, кухарів, кочегарів і продавців квитків, і все для того, щоб не дати “титанчику” вирости до “Титаніка”, як собі пояснював лютий капітан, бо ж так зручно залишатися чистим у своєму білосніжному мундирі і слухати чудову музику оркестру і гіпнотизуючий спів хору, котрий на замовлення капітана і виконує оду “капітанові, що знає і вміє все, але його не чують”…
Кораблик повільно тоне, хоч команда і навіть пасажири роблять все що можуть, рятуючи і посудину, і честь мундира капітана, і його майно…
Але щось тут не так, щось не пасує до класичної історії про справжнього капітана… Так. Бо в моїй історії капітан втік першим, і його останні слова перед тим, як він спустився в першу шлюпку, були такими:
— От що собі хочете, те й робіть. Як собі хочете, так і пливіть. Я ж такий самий пасажир, як і ви. Я змучився, ви ж мене не слухали, коли я наказував переглянути списки гостей та рецептуру обідів, то й маєте… ще й айсберга руками не відіпхнули згідно моїх інструкцій, які я вам в YouTube знайшов. То ж не нарікайте, що топитесь …have a nice day… а я, певно, поїду на вакації!
* * *
Ось така записка в закоркованій пляшці мала б блукати по неосяжних просторах медійного океану.
Я написала її просто так, щоб хтось колись її, можливо, прочитав, і ніколи не піднімався на корабель, не перевіривши міцність бортів та вміння і моральні якості капітана.
Бо я, власне, була не останньою людиною в команді того “титанчика”. Капітан пройшов до шлюпки повз мене, не глянувши і не попрощавшись. І навіть не подякувавши за мою волонтерську роботу на благо його (!) власного корабля.
Бо ж то я винна, що мої VIP гості з дорогих кают чомусь (!) не хочуть стояти з шуфлями біля вугільних куп і жбурляти “чорне золото” в ненажерливу пащу двигуна, щоб корабель і далі плив туди, куди сниться нашому капітанові — до youtubної слави… Через те мене так завзято і “бортанули”.
Мені шкода мого часу, моїх надлюдських зусиль, душі і емоцій, котрі я спалила в кочегарці не свого, а капітанського корабля.
Але я довірюся течії своїх відчуттів, відігріюся від зустрічі з айсбергом капітанської душі і попливу собі далі. Океан життя великий.
P.S. Дякую моїм глядачам і кожному гостеві, котрі давали мені енергію і наснагу. Дякую друзям за віру та підтримку. Дякую тим, хто слухав крадькома, а потім тихенько казав “дякую, ти така смілива, бо говориш те, про що інші мовчать…” Дякую і капітану. За ще один урок життя. Урок блюзнірства, непрофесійності, дилетанства, невдячності і “превдодіаспорної псевдоідейності”, котрий я все одно вперто “не засвоїла”.
Бо коли щось робиш для України, це не вираховується ні у “вподобайках”, ні в цифрах переглядів, ні в темпах зростання “псевдопопулярності” і всіляких “рейтингів” каналу.
Ти просто тихо і вперто робиш свою роботу.
Доки залишається хоч одна людина, котра тобі тихо каже “дякую”. Особливо коли та людина звідти, з війни.
Бо інакше ти не маєш права називати себе волонтером.
Від УСІМ:
Оксана Давида, відеоблоґерка з Diaspora UA, втратила напрацьоване нею в YouTube. Це випливає з тексту, написаного «просто так» і оприлюдненого нею у Facebook.
Поетичний текст, на жаль, не розкриває суті справи і не дає достатньої інформації для того, щоб осмислити те, що сталося. Очевидним є лише одно: на пані Давиду поскаржився хтось із «доброзичливців», яких у кожного з нас зараз багато серед тих, кому муляє чиясь проукраїнська позиція.
Пані Давида — не перша і напевно не остання у цій ситуації. У такий спосіб нас глушать по всіх соцмережах. Глушать не тільки «чужі», але й «свої». При цій нагоді нагадаємо вказівку «глушити активну діаспору», що йшла свого часу з офісу П. Порошенка.
Нам би вчитися, робити з цього висновки і згуртовуватися для формування потужної Української Світової Інформаційної Мережі й україноцентричної системи ЗМІ для України.
Але ми цього не робимо. Кожен здумує себе глашатаєм істини в останній інстанції, об‘єднуватися з іншими не хоче і думає, що наш український індивідуалізм є чи найважливішою чеснотою.
Широкомасштабна війна Росії в Україні, на жаль, нічому не вчить українців. Розбрат і хитання, емоції й базарування — ось що домінує у соцмережах. Та, власне, й там, де збираються двоє українців у реальному житті.
Це ми бачимо й по тому, як в Україні та в українському зарубіжжі реагують на формування Руху Світового Українства й зокрема — на Звернення представників світового українства й народів, які підтримують Україну й українців у їхній справедливій війні проти російського аґресора.
Байдужі до української справи, але ласі до українських теренів сили активно творять свої концепції того, що і як робити з Україною «після перемоги». Перемоги кого і над ким не уточнюють. Загал думає лише про перемогу над Путіним — не більше.
Україноцентрична концепція стратеґії розвитку України, запропонована нами, залишається непоміченою і, звичайно, не обговорюється. Альтернативні україноцентричні концепти ніхто не пропонує.
Більше тут:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
