ХИМЕРНА «УКРАЇНІЗАЦІЯ»
1 min read
Днями зайвого разу переконалася, що в топменеджменті ютруби, гугеля і т.ін. сидить звичайна продажна сволота. Яка свідомо занижує рейтинги україномовному контенту, спускає його «у підвал» пошукових систем, робить непомітним для користувачів, знецінює.
А я, було, така сиджу й думку гадаю: чого якась чергова москворота дурня від тамтешніх блогерів, навіть початківців з сотнею-другою підписників, хронічно виходить у топ? І постійно має більше переглядів, ніж цікаві, з розмовами грамотних людей, фахово зроблені відео, але україномовні?
Бо все просто: хоч би вам реальний янгол з крилами виступав з екрана ютруби, але українською, зіркою йому не стати від слова ніяк — так система влаштована.
Qoorевськи прописаний інтернет-алгоритм: оскільки є багато «пользоватєлєй», а користувачів мови менше – нагорі так вважають, – то роблять усе, аби останніх, принаймні не примножувалося. Вони не лише ракетами нас намагаються знищити — в інформаційному полі теж.
Тож вар’яти, які свідомо виготовляють україномовний контент – реальні камікадзе, бо такий автоматично понижує рейтинг каналу.
Офіційно, ніхто з цього таємниці не робить! Знаю дуже небагато онлайнових ЗМІ, які вперто проштовхують український інфопродукт. Незважаючи на втрати фінансові й не лише, бо менше переглядів – менше й реклами, аксіома. ТБ-клуб «Континент» – один із таких дуже по-доброму впертюхів, їх на пальцях однієї руки полічити можна.
Але цапи, що малюють алгоритми в інеті, – це лише надводна частина айсберга. Рідні діаспоряни з їхнім умінням тягати ковдру на себе, коханих, – теж клопіт, чималий. Одразу троє журналістів, між собою незнайомих, що працюють на ринку україномовних онлайн-ЗМІ Північної Америки, розповіли з приводу дещо – настільки ж сумне, як і відверто дебільне.
Про спосіб «вказати на місце», практикований редакторами (радіо, відеожурналу, новинного ресурсу): творчій одиниці замовляють сюжет, програму тощо, а потім… свідомо обмежують видимість продукту на сайті. Це легко зробити кількома натисканнями клавіш у панелі управління ресурсом. Спитаєте, на хіба маразм? Навпаки, цікаве шоу тощо треба тільки рекламувати, а не штучно занижувати його вартість!
Еге ж, справедливо. Але жабка, товстозада й вічно несита, пані та панове? Але корона до голови приросла? Дарма, що порожньої, фаховою освітою чи жодними талантами не обтяженої. Крім одного – роздутих, як жаб’яче воло, амібіцій: «На каналі (радіо, в журналі) – лише одна зірка, а ви всі пашете на сяйво моїх протуберанців, крапка».
Я випала в тихий осад, коли людина – просунута, з іменем – мені на пальцях пояснила, як її відео дописи навмисне ні разу не ставили у прайм таймі. Сяк-так, на п’яну голову, з грубими склейками і майже нечутним звуком, монтували до ефіру. Чи затискали між кількох інших доробків, від шефа та його корефанів, технічно вилизаних до бездоганності, ще й прорекламованих заздалегідь.
Головне – з російськомовними гостями, а що це означає для рейтингу – див. вище.
«Я такий сиджу», – розповідає той хлопака, – «і думку гадаю: якої ***ки? Мен я недурний, факультет журналістики з відзнакою закінчив, друкувався в т. ч. І в англомовних виданнях США і Канади. А вуйко з гір, вибач, власник каналу з кнопкою і мішком бабла, мені докоряє: «Чуєш, ти, «звізда». в тебе знову переглядів мало! Дякуй, що терплю тебе в конторі».
Бігме, шедевральний спосіб обрости творчу одиницю комплексами і крутити нею, як циган сонцем.
Вже мовчу, що журналістам на діаспорних ресурсах, не лише північноамериканських, у 99,9 випадків зі 100 не платять ні копійки. Працюють лише за можливість працювати, не втратити професійних навичок, все. Це стало гірким відкриттям для багатьох наших журналістів, хто виїхали на Захід як біженці. Одна дівчина заїкнулася, було, про гроші за свою працю, чикагський вуйко з гір до неї визвірився: «Яка з тебе українка, коли на українську справу безкоштовно працювати не хочеш?!».
Він сам, щоправда, за ту ж справу кошти регулярно отримує, і якось йому не заважає.
Скільки вже бачила подібних “патріотів”, вигодуваних грантами чи донатами довірливих багатших діаспорян – не злічити. Колись окремо напишу про цей вид професійного гомо українуса, доволі гидотного.
А наразі порада колегам, що шукатимуть творчого даху в діаспорі – на каналі, радіо, відеожурналі й т.ін.: йдіть туди працювати лише в одному випадку. Якщо хочете, щоб об вас витирали ноги вуйки з гір. Цьотки, до речі, теж уміють.
