ЗАШОРЕНІ ГОЛУБИ МИРУ

А що там у московитів?

Вчора прочитала запис москвички. Вона стурбована і пригнічена. Виявляється, ілюзорна і зовсім невиразна війна стала нахабно стукати у двері, що досить неприємно. Коли воюють малограмотні буряти і мочать «хохлів» — це одне, але коли мигтить повістка перед очима чоловіка, стає незатишно. Гортаю її стрічку. У ній чого тільки нема. Рецепти панкейків, квіткові поля, роздуми про подружню вірність. Як зробити ремонт на кухні, вправи для вагіни, поради відпускникам. Висловухі кішки, лікарські ромашки … Нарешті стало доходити, що півроку йде війна…

Спочатку ми, як одержимі, зверталися до російських матерів. Користувалися різними словами та фразами, але посил був один: «Зупиніть насильство». Господи, чого тільки мені не писали у відповідь. Радили змінити вібрації, тому що моя зараз надто низька. Рекомендували думати про хороше та підрихтувати інформаційне поле. Надсилали медитації з гармонізації душі і тіла і пропонували робити паперові літачки. Виводити на них душевне «Я за мир» і запускати в небо.

Якось ми довго дискутували з гарною знайомою з Пітера. Вона звинувачувала у всьому політиків та вимагала домовитися. Про що? Що потрібно віддати території? Віддати Херсон, Маріуполь, Крим? Дама уникала прямої відповіді і філософствувала про якусь єдність. Про те, що всі люди брати та інше бла-бла-бла. У результаті я не витримала:

— А що? Хороша ідея. Давайте домовлятись. Ти віддаєш мені свою квартиру на Невському. Тобі подобається наш Крим, а мені подобаються твої апартаменти з видом на Ермітаж.

Жінка вийшла з мережі, пославшись на зайнятість.
На самому початку війни мій чоловік писав листи колишнім партнерам. Розповідав про Гостомель, Ірпінь, Чернігів. У відповідь приходили байдуже: «Ми поза політикою». Що ж, дорогі, ось і ви в самому її епіцентрі.

Вранці прийшло на приват: «Боляче, що у ваших текстах усі росіяни – вороги. До речі, військові (і ваші, і наші) виконують наказ, професія у них така». Ну, що скажеш? Відмінна професія грабувати, катувати, ґвалтувати. А ви хоч знаєте, як було у Бородянці? Будинок у самому центрі (я маю адресу та свідчення очевидців) розстрілював танк. Жінка виглянула у вікно та показала дитину. Мовляв, у мене немає зброї, а в руках найцінніше. І знаєте, що зробив ваш військовий? Він майстерно прицілився і вистрілив саме в те вікно, що просить. Тепер ще раз переконайте мене любити росіян, які віддають і виконують такі накази. У країні-агресора – переполох.

Через півроку стало нарешті страшно. Раніше не стосувалося, що чоловік похилого віку в ірпінському підвалі від страху перерізав собі вени. Було пофіг, що моя племінниця боїться російської ракети, здатної відрізати ніжки. До фені була жінка, яка вишивала біля вікна (знову-таки є прізвище та ім’я потерпілої). Їй відірвало ногу. Все це було далеко, а ви люди прості, підневільні, поза політикою…

Тепер війна загрожує життям пітерців та москвичів. Ну що ж, панове, думаю час сідати в медитацію. Головне, не забудьте запустити в небо паперові літачки з душевним: «Ми за мир».

* * *

Друзі, на жаль, мій останній пост був заблокований Facebook. В одному мають рацію: НЕНАВИСТЬ – саме це почуття я відчуваю зараз! Не впадаю у відчай. Пишу далі. Ми переможемо! Слава Україні! Смерть рашистам!

Ірина Говоруха

Від УСІМ:

Цій пані перейти б на українську, але вона продовжує творити навколо себе «русскій мір»…

Нехай нас почує світ!

Чи ви додали свій підпис до Звернення?

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА Й НАРОДІВ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ЇХНІЙ СПРАВЕДЛИВІЙ ВІЙНІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО АҐРЕСОРА

Додайте свій підпис зараз!

Щоб додати ваш підпис, вишліть на ел. пошту ukrainainternational@gmail.com свої ім‘я та прізвище, вкажіть рід занять і посаду, а також місто, штат (регіон) і країну свого проживання.

ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ ЗВЕРНЕННЯ