А Є ЩЕ Й ТАКІ БІЖЕНЦІ
1 min read
Часом я стикаюся із таким, від чого мені відбирає мову й частково паралізує. Трапляється так, що дуже важко буває прийти до тями й робити якісь рухи, з кимось говорити, шукати виходу.
Через хтозна яких спільних знайомих знаходить мене людина і просить. Ні, вимагає допомоги. Інакше вона всім розкаже, напише і т. ін. Пряма мова: “І нє нада закідивать мнє пра мой рускій! Ето діскрімінация, а я в Європє!”
Історія така. Тікаючи з Чернігова, коли там уже давно стихли бої. Десь на початку травня, якого числа, хз, може 12, може 13, жінка точно не пригадує, бо була в стресі. Її будинок вцілів, ніхто його не пограбував, тобто з житлом все ок. Але жінка тікала, бо так їй було потрібно. Тікала вона дуже швидко із двома дітьми в Білорусь. Звідти в росію, в підмосковний Жуковскій. До бабушкі. У бабушкі вияснилось, що жити ніде, та й самої бабушкі вже немає, є дядькова жінка з дітьми і внуками, котра про нашу втікачку чула в родинних легендах, що вона давно померла від предозу в Україні, яку зараз звільняє від наркоманів і нацистів дядько — майор доблєсного їхнього вдв.
Піймавши облизня, наша героїня опинилася на вулиці. Але віру в людей не втратила, знайшла волонтерів, які доправили її до некомфортного Вільнюса, а звідти вона перебралася до Німеччини. І ось тепер, облаштувавшись там з українським паспортом, як біженка, отримавши соцпакет, вона шукає свою страшу доньку, 16 років. Донька лишилася в Чернігові. Ну, не було її вдома, коли мама звідти тікала. Пішла до друзів на “майскіє” і з тих пір вдома її не було.
“Дєвачька взрослая, сама рєшаєт. У нейо там мальчік єсть, хароший”.
А тепер ось мама вирішила, що донька не має права вирішувати сама. Бо соцпакет в Німеччині хороший. Тут можна жити. Навіть можна жити дуже непогано. Якщо знати мову і працювати. Або вдало вийти заміж. Зрештою, і це необов’язково, бо є не лише допомога українцям, є ще якісь російські фонди, які допомагають. Є Карітас, лютерани, баптисти, євангелисти… Одним словом —халява нормальна. Треба знайти доньку…
З дівчиною все добре. Живе собі… з мальчіком, йому 34 рочки, відбував покарання за наркотики, розбій і пограбування. Там познайомився з татком дівчинки — в того ще термін триває, там стаття за вбивство.
Донька до мами не хоче. Їй добре так, як є. Вона рада, що мати звільнила квартиру і виїхала. До Чернігова йде багато гуманітарки, тут теж непогано жити і малих доглядати не треба. Про дітей в неї свій пунктик, вона їх не хоче, тому поставила спіраль. Навіщо їй діти? Вона тут матір не розуміє. Нащо було оце народжувати безкінечно? В неї є ще двоє старших, яких вона не знає, вони десь на росії ще малими лишились. Теж від якихось сидільців народжені…
Моралі не буде. Я нічого не розумію в переплетеннях людських доль. Просто історія з життя про вічний соцпакет для паразитів, які теж мають на нього право…
Нехай нас почує світ!
Чи ви додали свій підпис до Звернення?
Додайте свій підпис зараз!
Щоб додати ваш підпис, вишліть на ел. пошту ukrainainternational@gmail.com свої ім‘я та прізвище, вкажіть рід занять і посаду, а також місто, штат (регіон) і країну свого проживання.
ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ ЗВЕРНЕННЯ
