ПЛАН ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ І НАВКОЛО НЬОГО
1 min read
Андрій Длігач: Україна повинна бути країною винахідників, підприємців, що кинули виклик, та змогли досягти економічного прориву.
Загальний «План відновлення України», який презентував міжнародним партнерам секретар Ради відновлення, Данило Гетманцев не є таким посуті і не був результатом роботи Національної ради, запевняє засновник Advanter Group, доктор економічних наук Андрій Длігач.
На думку Андрія Длігача, ця робота має бути зараз повністю переналаштована, а Гетьманцев усунутий від процесу, аби «формувати не корупційні моделі відновлення і модернізації, а створювати плани, які б працювали далі вінтересах України».
«Це був окремий документ, який був поданий, як результат роботи Нацради. Та він точно не є «Планом відновлення України», — каже він. Звертає увагу: згаданий документ ніде небув затверджений, і не відповідає тому, що напрацювали 24 групи, які займались різними напрямами.
Андрій Длігач каже, що нашій країні потрібно вести мовуне лише про відновлення, а про більш амбітні цілі, які мають перетворити руїни,на краще місце для ведення бізнесу у Європі.
Хоча й констатує, що: «Зараз навіть Болгарія дає кращі умови для українських підприємців, ніж ми самі».
Він розповідає, що саме потрібно для бізнесу в Україні та вважає, що створення необхідних умов для бурхливого розвитку економіки може зайняти 3-5 років, а стати на шлях інноваційного прориву наша країна може вже за рік.
Презентуємо вам текстову версію розмови, також можна слухати – уже традиційно – подкаст, який ми записували для “РадіоУкраїна”, програма “Година зі Сонею Кошкіною”, що мовить з Праги.
* * *
Від УСІМ:
Андрій Длиґач (він чомусь додержує російсько-радянської традиції й пише — Дліґач) позиціонує себе як стратеґа у бізнесі та країні (?), як доку у візіонізмі та проривних інноваціях, в адаптивності й маркетинґові. (До речі, адаптивність українською мовою може тлумачитися як… пристосування, пристосовництво, і на цьому нюансі варто наголосити.)
Розмова із Сонею Кошкіною та Олександром Дециком свідчить, що А. Длиґач справді володіє більшістю із названих вище чеснот.
Проблема однак у тому, що А. Длиґач у своєму баченні майбутньої успішної України не виходить за межі тієї системи координат, в якій Україна залишається понад тридцять років поспіль після розпаду СРСР. Як, до речі, і його пропонент Данило Гетьманцев.
Усвідомленню нагальності системних устроєвих (ладових) змін як передумови втілення в життя стратеґії успішного поступу України, на жаль, у візії пана Длиґача не знайшлося. І в цьому відношенні він практично не вирізняється із сонму інших ліберальних провидців, а отже демонструє усе ті ж ситуативні підходи.
Лариса Івшина, коментуючи ліберальні концепції відбудови України, бідкається, що ніхто не пропонує альтернативне бачення перспектив українського націєтворення й державотворення.
Чому ж ніхто? Альтернативи ліберальним підходам існують. У різних варіантах і проявах. Інша справа, що неліберальні концепції зазвичай ніхто не помічає і, відтак, не обговорює.
До теми:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
