КОЛИ «НІКОЛИ ДУМАТИ СТРАТЕҐІЧНО», або ГЛУПСТВО УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ

Глупство — визначальна риса політиків (а отже — і політики) в Україні. Політики не навчені й апріорі не здатні стратеґічно мислити, оскільки заточені виключно на мислення ситуативне. «Мені ніколи думати стратеґічно», — нещодавно заявив на камеру (sic!) Володимир Зеленський, який як президент, за визначенням, мав би займатися виключно стратеґічними справами, не відволікаючись на ситуативні речі.

За деревами не бачачи лісу, політики й урядовці в Україні впритул не помічають стратеґічних ініціатив, які їм буквально підсовують під носа. Ось вам свіжий і вельми характерний приклад. Відомий політик і колишній міністр внутрішніх справ України, який умудрився послужити на цій посаді двом президентам, Арсен Аваков іґнорує «ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА Й НАРОДІВ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ЇХНІЙ СПРАВЕДЛИВІЙ ВІЙНІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО АҐРЕСОРА», яке ми йому пропонуємо підписати від середини березня ц.р.

У цьому Зверненні висунуто низку вимог, реалізація яких стратеґічно розв‘язує цілий комплекс проблем, зокрема, й тих похідних чи тактичних, якими переймається й гражданін (як він себе позиціонує) Аваков.

Ситуативники вирізняються тим, що вони боряться не з причинами, а наслідками. Вони до останнього вичікують, поки проблема не перетвориться на незагойну рану, і тоді починають волати про нагальність її розв‘язання усіма можливими заходами. Захвичай це призводить до того, що вони ладні гатити з гармат по горобцях.

Два з половиною місяці йде жорстока війна РФ проти України. Одним із найгарячіших боїв цієї війни є бій за Маріуполь, який героїчно захищають рідний Авакову полк «Азов» НГУ та бригада морських піхотинців ЗСУ. Від самого початку війни було зрозуміло, що взяття Маріуполя є одним із стратеґічних завдань Кремля. В Україні це знали усі, зокрема — й пан Аваков.

Незважаючи на усвідомлення загрози втрати Маріуполя, у Києві нічого не робили для посилення оборони стратеґічно важливого міста, а також про можливості виведення з Азовсталі оборонців міста, а також сотень і сотень мирного населення.

ООН допомогла евакуювати з Азовсталі жінок і дітей. Українські ж вояки вирішили стояти до кінця, незважаючи на те, що допомога їм уже напевно не прийде, і погоджуються на евакуацію з Маріуполя за участю третьох сторони. Арсен Аваков як політик і колишній міністр, який ще недавно контролював чотири найпотужніші силові структури, раптом похопився й почав перейматися долею полку «Азов» та морських піхотинців.

Як затятий ситуативник, Аваков узявся агітувати за петицію до ООН негайно тут і зараз «зберегти Маріуполь», закликаючи зібрати один мільйон підписів.

Петиція вимагає: (1) негайного відновлення роботи одинадцятої спеціальної сесії Ґенеральної асамблеї ООН для обговорення ситуації в Маріуполі, (2) зобов‘язати РФ як аґресора забезпечити евакуацію усіх маріупольців на контрольовану Україною територію або на територію третьої сторони і (3) зобов‘язати усіх світових лідерів вжити заходів щодо втілення в життя резолюції ҐА ООН і виступити гарантами безпеки.

Петиція справді швидко набирає сотні тисяч голосів, хоча до мільйона ще далеко. Біда лише в тому, що навіть якщо ця петиція набере мільйони підписів, вона навряд чи допоможе Маріуполю. З одного боку, самі вимоги є ситуативними, а отже нікчемними, а з другого — це буде розмахування кулаками після бою.

Володимир Іваненко