May 24, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

Я НЕ ХОЧУ ВАШОГО РУССКОГО МІРА

1 min read

Цей допис довгий. Зараз немає часу читати довгі дописи. Залишу тут. Не знаю, нащо. Все одно не почують.

Вона називала мене жартома «лялькабарбі». А я її «невгамовна». Віджартовуючись, я питала, чи я ще не набридла школам, у які вона мене запрошує уже втридцяте. А вона у відповідь казала, що діти мене чекають і просила привезти ще більше книжок.

— Де вас підібрати, Людмило Петрівно? — питала я.

— Під моїм будинком, —відповідала вона. – На зупинці.

Не знаю, чи є та зупинка в Бородянці. Бо будинок ви бачите на світлині. Людмила Петрівна чудом вижила. Вибралася з-під завалів підвалу, щоправда, у вусі щось лопнуло і тепер потрібен слуховий апарат.

Ми живі. Але життя зруйноване. Лишилася лише згадка, як я їду і бачу її будинок. А он і вона стоїть. Махає рукою, усміхається. Каже своє «лялькабарбі», сідає в машину і показує дорогу до наступної школи, до щасливих дітей з обіймасиками. І будинок ще цілий. І діти живі. Але це життя зруйнував рускій мір. Тепер воно лише в пам’яті.

…Скільки разів на телебаченні я казала: «Рускій мір – це загроза, це загроза, це загроза… Прокиньтеся. Це загроза!» А мені у відповідь: «Нє раскаливайте общєства, нє сєйтє вражду, ми вас пасадім…» Засилля в Україні руского міра приспало пильність українців. Засилля в Україні руского міра, рускомірскіх пісень, рускомірскіх фільмів, рускомірскіх книжок «що вам зробив пушкін», породили в українців сліпоту і глухоту, примирили з рускім міром. Привчені до постійної присутності руского міра у своєму житті – українці не відчули смертельної небезпеки… Ціна присутності рускава міра в Україні і нашої приспаної пильності виявилася дуже високою.

… Іду воєнним Києвом. Блок-пости. Світить сонечко. Поки не звучить повітряна тривога, на майданчику граються мами з дітками. Дітки щебечуть по-московскі. Батьки всміхаються і розмовляють з дітками по-московскі. Зростає нове покоління українців, змосковщених рускім міром…

Повз проходить зграйка молоді. Спілкуються по-московскі…

В магазині в черзі стоять зрілі люди. Розмовляють між собою по-московскі…

Повз проходить пара і спілкується українською. Озираюся їм у слід. Я все ще озираюся вслід україномовним у столиці України, як на якусь дивовижу. Так, україномовних стало більше, ніж раніше, але все одно вони в меншості. І досі україномовність перехожих у Києві привертає увагу…

Зазираю в наш будинковий чат для спілкування сусідів, які тимчасово повиїжджали з Києва – нічого не змінилося. Спілкування переважно московською. Дачний чат сусідів (дача під Бучею) – половина спілкування продовжується по-московскі.

Вмикаю вдома телевізор. Ведучі (не лише мосейчук) чомусь переходять час від часу на московську. Частина гостей також розмовляють з журналістами по-московскі. Ніхто не ставить гостям вимогу говорити в ефірі державною. До того ж, їм так дозволяє мовний закон: говорити в ефірах на всю Україну московською. Окрім гостей, ще й Арестовичі з Кімами та іншими посадовцями теж говорять по-московскі – хоча їм закон це забороняє. Але чомусь закон мовчить. Мабуть, щоб «нє раскаливать общєство». В етери запросили Ануфрія, предстоятеля московської церкви в Україні. Забороняти цю фсб-ешну структуру в Україні не будуть. Сказав голова ВРУ Стефанчук. Щоб «нє раскаливать общєство». Мабуть наше українське общєство й досі за гундяєвську церкву в Україні, яка благословила цю війну…

Таблоїди популяризують тих зірок шоу-бізу, які завжди творили по-московскі. Маша Єфросініна усім ЗМІ розповіла по-московскі, яка вона зла на Росію. Який толк з цієї злості? Вона зла, щоб що? Щоб далі транслювати в Україні московську мову. Сердючка не знає, чи перейде на українську, принаймні сказав, що це буде довгий процес, а поки говорить по-московскі.

Оля Полякова, яка активно гастролює Америкою зі своїми московскімі шльопкамі публічно образилася по-московскі на Кіркорова, а на питання, чи співатиме вона тепер українською, відповіла, що не знає, чим тепер займатися взагалі у житті (про своє гастрольне турне змовчала), тож їй не до думок про українську.

Усі ЗМІ завалені таким хламом, як заява могілєвскої про московську мову після перемоги. Таким хламом, як інтерв’ю міністра культури, на телебаченні і радіо, що не все московське погане, тому не можна все московське витісняти з України…

Всі таблоїди обсмоктують новину розставання дарафєєвой, яка завжди співала й говорила по-московскі. В ефір витягли Серьгу, якого ніхто не знає, але який захищає мову по-московскі.

Всі ЗМІ носяться з максамі барскімі, які працювали на рускій мір, а зараз написав одну пісню українською і тепер ГЕРОЙ, бо в ЗСУ…

Всі новинні ресурси обсмоктали московський список про заборону в’їзду на московію монатікам і потапам, камєнскім і лободам, дорнам і комаровим, які плодили і плодять в Україні культуру по-московскі. І чомусь ті ж новинні ресурси не знайшли місця для тих артистів, кому не заборонено їздити на Московію, але їм і забороняти не треба, вони й так не їздили, і не поїдуть, бо завжди були українськими патріотами.

Чомусь ЗМІ не говорять про тих співаків/артистів, які давно творять в Україні Україну! Чомусь я не бачу в ЗМІ засилля інтерв’ю з Сергієм Василюком, який в ЗСУ, чи Іваном Леньо. Я не бачу включень унікального для світу, сучасного кобзаря Тараса Компаніченка, Живосила, чи інших, таких самих унікальних виконавців-побратимів, які взяли зброю в руки. Не бачу розповідей про націоналістичні підрозділи, де воюють поети-націоналісти. Я не бачу включень в ефіри актриси Римми Зюбіної, яка всю окупацію в Києві веде вечірні відеотрансляції зі свого підвалу. Я не бачу в таблоїдах новин про співачку Марію Бурмаку, яка лишалася в столиці і волонтерить. Я не бачу включень поетеси Тетяни Пероганич, яка в евакуації в Карпатах накрутила тонни енергетичних батончиків для воїнів, та наплела з новими односельцями кілометри маскувальних сіток. Я не бачу розповіді про письменницю Марію Морозенко, яка носить у Києві сніданки і обіди в ТРО за підтримки інших письменників. Я не читаю в новинах про харківського поета Артема Полежаку, якого не брали в ЗСУ і який таки оббив усі пороги, щоб хоч кудись його взяли – і таки добився. Я не бачу в новинах про тур Америкою Антіна Мухарського, який зібрав мільйон на підтримку ЗСУ у фонд Притули. Я не бачу репортажу про телеведучого, поета Сергія Смальчука, який у складі підрозділу рятував ірпінців. Я не бачу сюжету про патріотичні малюнки Юрка Журавля. Я не бачу в новинних стрічках багатьох і багатьох інших митців, які завжди творили Україну і продовжують її творити, але ці митці ніколи не були цікаві телебаченню і ЗМІ, бо належать до іншого світу, українського, бо україномовні патріоти. А телебачення завжди популяризувало рускомірців.

Врешті, я не бачу на телебаченні чи ЗМІ інтерв’ю з тими блогерами, які були москвомовні, але заявили про повну відмову від московської. Чому в новинних блоках не говорять про коміка Валентина Міхієнка, який робить тепер «Добрі новини» українською, або ж будить усіх ранковими зарядками винятково по-українськи, або ж з такими ж колись москвомовними друзями переробили «Льви на джипах» на «Левів на позашляховику» і теж збирають гроші на ЗСУ своїми ефірами. Чомусь не хвалять і не ставлять у приклад Андрія Колесника, футбольного оглядача з Харкова, за його відмову від московської і повний перехід його каналу на українську.

Українські ЗМІ, українське телебачення і далі будує в Україні рускомірскій культурний простір на основі своєї тусівки малоросів, прикриваючи це розмовами про українську перемогу. Виїжджаючи на плечах україномовних патріотичних співаків та їхніх патріотичних пісень – творять новини не про них, а про москворотих артистів. Ті, хто роками будував Український простір, знову поза порядком денним. Для кого поширюється цей рускій мір телевізором та в ЗМІ? Для діточок і батьків на майданчиках, які продовжують гуторити по-московскі, для молоді, яка й далі спілкується по-московскі, для зрілих людей у черзі, які й далі говорять по-московскі. Щоб вони що? Щоб вони й далі і після перемоги будували простір навколо себе по-московскі? Клянучи рускій мір – поширювали рускій мір?..

…Я знову дивлюся на зруйнований будинок у Бородянці… А перед очима він цілий. І Людмила Петрівна, яка живе тепер хтозна де, стоїть під ним і махає мені радісно рукою. Я зараз підберу її, і ми поїдемо в школи до дітей. І школи ще цілі. І діти ще живі, не згвалтовані, не вбиті рускім міром…

Мені хочеться зірватися на крик до всіх українців: «Я не хочу вашого руского міра! Ви попатріотили і повернулися до толерування руского міра після Помаранчевої революції. Ви попатріотили і повернулися до толерування руского міра після Революції Гідності. У вас напад патріотизму зараз після Бучі й Ірпеня, ви перейменовуєте вулиці, а далі що? А далі знову рускій мір. Бо ящик з малоросами ВЖЕ у вас під носом його повертає. Я не хочу його ні чути, ні бачити! Рускій мір повертаєте ви, українці, своєю толерацією. Ви, українці, продовжуєте мені його нав’язувати тепер, куди б я не пішла. Нав’язують і ті, хто й досі гуторють по-московскі, поширюючи рускій мір. Нав’язують і ті, хто говорить українською… Якщо війна не допомогла його позбутися, то й перемога не допоможе! Куди мені від вашого руского міра дітися? Де мені знайти таку Україну, щоб була Україною без домішок руского міра?! Скільки можна вашим рускім міром мене катувати?»

Лариса Ніцой

Від УСІМ:

А ви додали свій підпис до Звернення?

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА Й НАРОДІВ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ЇХНІЙ СПРАВЕДЛИВІЙ ВІЙНІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО АҐРЕСОРА

Війна РФ в Україні волає про нагальність творення Руху за Українізацію України! Кращого часу уже не буде…

Українізація України як факт і фактор системних змін: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2019. — 230 с.

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.