ЩО, КРІМ БОРЩУ, ЄДНАЄ УКРАЇНЦІВ?

Сьогодні таки справді був День Єднання нації. Принаймні, всі головні телеканалали об’єдналися у висвітленні цієї ідеї. Дружно транслювали незвичний “круглий стіл” у своїх ефірах принаймні з півдесятка телеканалів.

Варто сказати, що за форматом це було таки щось особливе і достатньо цікаве. Чимось це нагадувало формат політичного ток-шоу, але із зовсім іншою атмосферою.

Модерував усе дійство Голова нинішнього Суспільного радіо Дмитро Хоркін, і ця роль йому явно вдалася. Інтелігентна манера, чудовий тембр та інтонації, впевненість і спокій надали цій програмі, не в останню чергу завдяки Дмитрові, особливого шарму. Бо, треба зважити, це був справжній онлайн, в якому могло трапитися багато чого. Але не трапилося. Все було технічно бездоганно.

Отож, поговорили про все важливе для об”єднання української нації – про інформаційну політику та кібербезпеку, про релігію і спорт, про психологічний стан і ситуацію в регіонах. Було навіть пряме включення з Маріуполя, в якому до розмови долучився Президент України.

У якийсь момент я навіть порадів за те, що можна отак сидіти за єдиним круглим столом представникам різних верств суспільства і знаходити спільні точки дотику. І більше того, – чути від спікерів правильні і важливі для суспільства речі.

Зокрема, було дуже цікаво почути з вуст прем’єра Дениса Шмигаля думку, що необхідною річчю для успішності України він вважає розвиток і підтримку національної культури. Я навіть зрадів за світлу голову нашого Прем”єр міністра…

Ось тут, власне, до бочки солодкого меду і хочеться мені додати ложку дьогтю. Бо в студії зібралися так багато достойних журналістів, посадових осіб, волонтерів, навіть представників спорту — камера вихоплювала Шовковського і Беленюка.

Цікаво, крутилася думка, а кого ж запросили представляти українську культуру? І я таки вдовольнив свою цікавість – камера вихопила пару разів обличчя Н.Могилевської та О.Скрипки, які, напевно і були представниками української культури в цьому достойному зібранні. О, ні вибачте, був ще один важливий персонаж – режисер Влад Троїцький, який натхненно розказав про важливість культури і про те, як він возив “Даху-Браху” по Лондонах та інших Європах.

Після його палкого спітчу я зрозумів. Нічого в цій країнін не міняється. Нічого! Попри красиву картинку і удавану інтелігенетність, попри розмови про те, що наше суспільство стало іншим, подорослішало і збагатилося досвідом…

Якби воно так і було, панове, то напевно хоча б комусь із тих, хто готував це чудове “шоу”, варто було б, ой варто! – запросити в це коло представників національної культури! Бо це чи не єдине, чим ми відріззняємось поки що поміж інших народів. Так, звичайно, була диригентка Оксана Линів, яка розказала про свою роботу в царині класичної музики. Безумовно, яскрава українська особистість, яку, скоріше всього широкий загал українців не знає.

Але ж можна було запросити когось із корифеїв української культури – авторитетних письменників, поетів, артистів, що уособлюють собою Україну, що популяризують по світу українську пісню… Бо якщо розібратися, то наша культура і є тим справжнім стрижнем, на якому поки що з останніх сил тримається українська ідентичність!

На жаль, на превеликий жаль, в студії не було жодної достойної особистості, яка б дала сигнал про те, що щось має змінитися для української культури в кращий бік…

Ой, вибачаюсь, я таки брешу!!!
Під фінал міністр Ткаченко представив зірку кулінарних шоу Євгена Клопотенка і з захватом повідомив, що вони борються зараз за те, щоб на міжнародному рівні відвоювати українське авторство нашого борщу. Щоб мовляв, весь світ знав, що БОРШ, це українська страва — і він єднає всіх українців світу.

Ну, що ж, можливо, й так. Про смаки не сперечаються. Але так хотілося якогось дива в цей символічний день Національної єдності. Не сталося…

Анатолій Матвійчук