МИРУ НЕ БУДЕ

Стільки спекуляцій навколо перемир’я, стільки надій на припинення бойових дій, заморозку війни! Експерти купами прогнозів ефір закидають. І багато з них обнадійливі.

Мій прогноз сумний: миру не буде. Наведу тільки один аргумент.

Росія готова до укладення угоди з Україною тільки на умовах визнання російськими чотирьох українських областей, які вони встигли включити в свою Конституцію, навіть не окупувавши повністю.

Україна цього не зробить ніколи, бо ці області включені в українську Конституцію (значно раніше) і для прийняття цього рішення треба її змінити, що не підтримає жодна політична сила (а потрібна конституційна більшість).

Україна може звертатися до міжнародних судів і вже це робить, але жоден суд не має прямого механізму примусити РФ віддати окуповані землі.

Тому, якщо почуєте від адміністрації або президента США про «гарну розмову» з росією і «швидке завершення війни», це означає тільки одне: мир на умовах москви. У нас за спиною з путіним планують розрахуватися за цей мир територією України, а нас шантажуватимуть у разі відмови припиненням військової допомоги.

Нас чекає вічна війна і шлях Ізраїлю, який більш за все покладається сам на себе. Шлях важкий і кривавий, але іншого, на жаль, нема. Тільки повна військова поразка імперії зла, міжнародний трибунал, контрибуції, денацифікація того, що залишиться від російської федерації. Але для цього має бути єдина воля союзників України, а її на сьогодні нема.

Віктор Делюрман

Від УСІМ:

Миру справді не буде, але не тому, на чому зациклені аналітики та коментатори, — вимоги Росії, суто комерційні договорняки Трампа тощо.

Миру не буде до тих пір, поки Україна, а ще більшою мірою українці не поставлять перед собою за мету перемогу у цій війні, яку навʼязала Україні Росія.

Для перемоги у цій війні важливо:

— піднести до максимуму рівень національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності) українського суспільства й світового українства в цілому;

— згуртуватися в досягненні цієї мети в масштабах світу (не забуваймо, що нас майже сто мільйонів!);

— випрацювати добре структуровану стратеґію перемоги (а її, на жаль, немає ні в Ґенеральному штабі ЗСУ, ні в офісі президента, в уряді та у Верховній Раді України, ні в мізках інтелектуальної еліти України;

— максимально посилити допомогу гарячому фронтові війни людськими ресурсами, озброєннями, боєприпасами та ін.;

— відкрити потужний інформаційний фронт за такими напрямками і з такими стратеґічними цілями: (1) на українське суспільство й українське зарубіжжя — з метою піднесення духу й віри в перемогу; (2) на світову спільноту — з метою посилення допомоги Україні озброєнням і боєприпасами, дипломатичними й економічними заходами, інформаційною підтримкою, розвінчування російського історичного міфу та ін.; (3) на супротивника — з метою розкладання його збройних сил, населення, розвінчування російського історичного міфу й запуску процесів розпаду Російської Федерації як імперії й держави-терориста.

Усе це не так і важко налагодити. Було б бажання. Була б воля до перемоги.