ДОБРЕ СЛОВО ПРО МИКОЛУ ПЛАВʼЮКА

Виповнилося сто років від дня народження останнього президента УНР в екзилі Микоди Плавʼюка

1.

Цього чоловіка я бачив лише раз. Це було в першій половині 90-х, коли я працював вченим секретарем музею-заповідника Михайла Коцюбинського. І одного дня директор Юлій Романович Коцюбинський попросив мене провести екскурсію – я здивувався, бо не моє було чергування.

Виявляється, жінка- науковець, що того тижня чергувала по екскурсіях, заховалася від страху, бо приїхав націоналіст Микола Плав’юк. Як йому розповідати — вона не знала. Та ще й при вході в меморіальний будинок висіла табличка про большевика Примакова — зятя Коцюбинських…

Табличку після того Юлій Романович зняв, екскурсію я провів і Плав’юк запам’ятався вишуканою ввічливістю та уважністю.

….Сьогодні — 100 років голові Організації українських націоналістів, публіцисту, борцю за незалежність України у ХХ столітті Миколі Плав’юку.

Він родом зі Снятинщини на Галичині. З 1941 року в лавах юнацтва ОУН, у 1944 році виїхав перед наступом московитів у Німеччину. За завданням ОУН вступає в 2-у дивізію Української національної армії і готується перейти в тил Красної армії. Проте потрапляє до американців і 1946 року в Німеччині закінчує українську гімназію, а 1949 – Мюнхенський університет, отримавши спеціальність економіста. 1950 року переїздить до Канади, де закінчує університет Конкордія.

А вже 1964 року стає членом проводу ОУН. Мова йде про ту ОУН, яка не пішла за розколом Степана Бандери, а лишилася під орудою законнообраного голови Андрія Мельника.

Микола Плав’юк виступає одним з організаторів Світового конгресу вільних українців (СКВУ), де його обирають головою. З 1979 року він – голова Проводу ОУН і на цю посаду його обирають 10 разів. Знаменно, що коли Левко Лук’яненко попросив лідерів двох відламів ОУН — бандерівського Славу Стецько і мельниківського Миколу Плав’юка — не переносити в незалежну Україну свої давні чвари, то Плав’юк послухався, а Стецькова — ні: утворила партію КУН. Хоча Левку Григоровичу обіцяла цього не робити…

Миколу Плав’юка обрали Президентом УНР в екзилі і це саме він передав першому президенту України Леоніду Кравчуку символи неперервності української державності — клейноду-хрест гетьмана Івана Мазепи, президентські печатку і прапор. Таким чином незалежна Україна стала правонаступницею Української Народньої Республіки.

1993 року Микола Плав’юк отримав українське громадянство. Помер в Канаді 2012 року і похований там же.

Василь Чепурний

2.

Мені також трапилося пересіктися, і то шапочно, з М. Плавʼком у ті дні, коли він привіз Кравчукові символи УНР. Одну помилку допустив Васил Чепурний у своєму записі — не стала Україна випуску 1991 року правонаступницею УНР. 

Плавʼюк повірив у правонаступництво через свою наївність. Кравчук злукавив: символи прийняв і чогось там наобіцяв Плавʼюкові… Словом, навішав йому локшини на вуха. 

Ні в Декларації про державний суверенітет 1990 року, ні в Акті проголошення незалежності 1991 року, ні в Конституції України, ні в жодному підконституційному акті (законі або постанові ВРУ) немає натяку про правонаступництво від УНР, як і про гетьманати також. 

Так само завдяки тому ж Кравчукові та батькові Конституції 1996 року Кучмі Україна тим більше не стала правонаступницею Гетьманату згаданого Чепурним Івана Мазепи. На таке правонаступництво не сподобився навіть Павло Скоропадським, проголошуючи «другий Гетьманат».

Усе, на що сподобився Кравчук, так це від вигаданої Шелестом назви «Україна наша радянська» відрізати й приховати від стороннього ока  «наша радянська» та пустити у вільне плавання просте й універсальне — Україна. 

Інакше й бути не могло за Кравчука з його «групою 239», як і за всіх його наступників. Та й рухівців влаштовувала не тільки назва «Україна», але й досі ще радянська суть незалежної української держави. Тим часом уже й покоління народжених за незалежності цілком влаштовує те, що Україна продовжує жити в радянській системі координат. 

Здавалося б, історично Україна мала б опертися на мельниківців, але бандерівці були активнішими й агресивнішими. Перехопили ініціативу, навʼязавши, зокрема, й синьожовтий прапор замість традиційного жовтоблакитного. В адміністрації Кравчука було чимало бандерівців, але, здається, не було жодного мельниківця чи двійкаря.

Отака се ля ві, шановні мої читачі!

Володимир Іваненко