ПРО ЗЕРНА І ПОЛОВУ

Завершую відрядження на південь і тут мене просто шокувала один контраст, який дуже показовий щодо людей і їх цінностей

В травні один з когорти найкращих громадян Одеси, — Павло Козленко, відкрив у місті музей геноциду «Територія памʼяті». Оскільки за задумом музей має розповідати про різні людобуйства минулого, то стенди про різні народи та країни готували різні фахівці. Стенд про геноцид ромів під час Другої світової війни підготував відомий дослідник цієї теми Михайло Тяглий. І тут починається наша нова норма, яка і шокує, і надихає одночасно.

Оскільки пан Михайло боронить Україну у війську і в момент запиту був на бойових, буквально в окопах, то одразу виконати прохання не зміг. Але Павло Козленко був дуже наполегливим бо хотів дійсно якісний матеріал від фахівця, тож матеріал був написаний за декілька тижнів прямо на війні. Нині всі бажаючі можуть прийти в цей дійсно неймовірний музей і дізнатися про найбільші геноциди історії — від Голокосту до подій в Руанді та Камбоджі.

А далі про контраст який дуже багато говорить про сучасну Україну, нашу солідарну спільноту та різного роду полову.

Поки з одного боку український одеський єврей успішно під час війни консолідує співгромадян різних національностей, зокрема і тих, хто прямо на фронті, підготувати публікацію для відкриття простору, що оповідатиме про долі вірмен, кримських татар, боснійців, камбоджійців та багатьох інших народів з іншого боку знаходяться українці пустозвони, які потікали в мирні закордонні схованки, нічим видимим своїй громаді не допомагають, але гучно базікають про те, що все пропало, що в Україні тоталітаризм, націоналізм та суцільна етнічна дискримінація.

Поки одні захищають свободу і з ризиком для життя (це стосується і пана Павла, який розвиває місто яке постійно атакують росіяни і пана Михайла, який бʼється з окупаційною армією) реально і дієво творять простір солідарності та мультикультурності, поваги до різноманіття, інші сидять зашорені, озлоблені й пусті як бубен, стікають жовчу та скніють у меншовартості й зневірі. Перше проросте і дасть плід, а друге завʼяне і спробує ще отруїти все довкола.

Всім наполегливо рекомендую в Одесі відвідати музей пана Павла і загалом продовжувати боротися, підтримувати та берегти одне одного, хай би які пси на нас не гарчали. Тягнутися до зерен і уникати шурхоту полови.

Фото з експозиції музею.

Антон Дробович

Від УСІМ:

Для Голодомору, схоже, ні в музеї, ні в тексті директора Українського інституту історичної памʼяті місця не знайшлося навіть для згадки. Можливо, пояснення цього криється у фразі, де сказано «про найбільші геноциди історії — від Голокосту до подій в Руанді та Камбоджі». Голодомор же був до Голокосту… Чи, можливо, Голодомор криється за евфемізмом