«АТЦЕПІТЄ МЄНЯ…»

Укрзалізниця має запровадити вагони не лише для жінок, але й для рускагаварящіх в Україні

Повертався вчора зі Львова з похорону видатного вченого-історика Михайла Глушка потягом 84 Ужгород-Київ, вагон 13. Ще й подумав про так зване мітичне число… яке й справдилося. Нижніх полиць не було, отож згадав юність і як молодий олень застрибнув наверх…

Відчинивши дверцята купе, побачив, як мирно сплять три дами (одразу подумав, що мене помилково “продали” в жіноче купе). Я намагався дуже тихо приготуватися до стрибка (позаздрив одразу Бубці), але одна із пань, як спала піді мною, тобто на нижній полиці, прокинулася, усміхнулася, запропонувала сховати речі в шафу… я делікатно відмовився і з розгону гепнувся на своє ложе…

Десь за годину до Києва провідниця голосно всіх попередила, що скоро Київ і будуть зачинятися убиральні, отож народ напівсонний почав ранковий штурм туалетів, аби позбавитися від випитого та спожитого увечері… завирувало життя. Оскільки я на чоловічій дієті, то ставати, як кажуть поляци (які споживають наше зерно в сирому вигляді), в туалетну колєйку не став, а спостерігав з верхатури полиці за людською суєтою.

І от нарешті розплющила оченята верхньополична подорожня, у якої цілу ніч світився на руці годинник. Коли та підняла голову, мене вразили її підфарбовані губи, які були настільки широкі, немов після укусу бджіл або якоїсь побутової травми. Мені стало жаль своєї попутчиці, але водночас подумав, що, мабуть, саме з такими губами сплять на верхніх полицях… і мимоволі торкнувся своїх губ, бо все-таки тринадцятий вагон, все може статися вночі, а тим паче від темно-бурячкових ковдр несло запахом гнізда котів. Слава Богу, мої губи не розпухли і лише прагли водички…

Та найцікавіше сталося згодом, коли нижні дами повернулися усміхнені з убиральні, що засвідчувало про щасливе закінчення природніх процедур й почали розмову про своїх доньок та зятів. Одна із них гаваріла па рускі з акцентом проні прокопівни. Як з’ясувалося, її дочка вийшла заміж за угорця. Її сусідка навпроти із яскраво вираженим закарпатським діалектом запитала, а якою ж мовою спілкуються в родині, адже угорська мова не така легка для опанування. Гаварящая проня мило усміхнулася та заявила: “Да нєт, за адін год мая дочєнька научилась свабодно гаваріть, но єщо ходіт на курси”. Ну а ви як розумієте зятя, продовжувала закарпатка. На рускам, он нємного знаєт, з гордістю мовила.

Зрозуміло, що мене це зачепило, але я себе стримав від полілогу, оскільки ще не був у вбиральні… Мовчала і пасажирка з надутими губами (мабуть, їй важко було говорити).

Я мовчки зліз із верхатури, почав збирати свої манатки. І раптом угорська теща до мене: “Доброє утро”. Ну тут мене вже вскурвило: “йТа яке воно к бісу добре, коли я ще в туалет не сходив, а тут ще й москалі жити не дають, зранку какають па масковскі”. Павза, тишина, угорська теща знову: та я можу і по украІнські. А якого дідька, — розлючено кажу, — із самого рання, пробачте, засираєте українське повітря мовою вбивць.

Мовчання, я йду до вбиральні. Повертаюся, мовчать…

Одягаюся, не прощаюся, виходжу в тамбур, і, о майн гот, і тут кацапська. Руськогавярящая маудмазель прохає парубка: “Атцепітє от тормоза мой рюкзак”. Хлопець мовчить. Та знову: “Ну атцепітє же мєня”. Я не втерпів: ви чого репетуєте, ніхто вас не буде відчіпляти від гальма, ви що не знаєте нові правила проїзду на Укрзалізниці? З 1 лютого цього року в усіх тамбурах установлено спеціальні магніти для рускагаврящіх, аби спочатку вийшли з вагонів громадяни України, а вже потім товаріщі, які люблять мову наших ворогів та вбивць. Та вирячила очі, інші дві пасажирки задоволено на мене дивляться і навздогін промовляють: молодець.

Гальмо надійно тримає рускагавярящую, люди покидають вагон…

Настрій препаскудний, аж тут раптом з іншого вагону виходить Наталя Сумська та Хостікоєв, мої улюблені актори. Підходжу, вітаюся, дякую за блискучу гру у виставі “Кайдашева сім’я”, вони радо дякують. Настрій покращився.

А дорогою додому подумав, що буду звертатися в Укрзалізницю з пропозицією сформувати купе для рускагаварящіх, а не лише жіночі купе…

Та мої ранкові мовні пригоди на цьому не закінчилися. Вийшов на зупинці, зайшов у ліфт, щоби піднятися на пішохідний міст. І тут знову російська. Кусаю себе за неспухлі губи. Натискаю кнопку і тут чую: “Обережно, двері зачиняються, ліфт прямує вгору”. Рускагаварящіє від несподіванки замовкають. Вдихаю на повні груди й випалюю: “Курва маць, вже ліфти навчилися розмовляти українською, а малороси ніяк не вивчать нашу мову”. Двері відчиняються… і я нарешті прямую до хати, вскурвлений мовою рашистів. І навіть дика війна не впливає на заср….ні мізки хохлів.