НЕ ПОВЕРТАТИСЬ В ІСТОРІЮ
1 min read
Зовсім нещодавно у приватному особистому обміні привітаннями (як прийнято між порядними громадянами одного державного утворення) один вельми визначний адепт «російської україни» сказав, що все йде за планом …
Не треба бути контррозвідником і аналітиком, щоб знати ці «плани». Ці «плани та наміри», подібні персони ніколи й не приховували. Хіба що у 2022-му вони з переляку трохи принишкли, поховалися у свої щурячі нори в очікуванні чим закінчіться «заварушка». Зараз вони геть усі повилазили та знову взялися за свої огидні у своїй мерзенності «плани».
Там усе просто. Українські землі, в тих планах – «просто тєріторіі». Майже пустеля в плані культури та цивілізації. І ось вони, славетні лицарі безвідповідального мислення можуть наповнити сіре та миршаве життя тубільного населення світлом істинної культури «руськаго міра». Іншого уявлення про моделі колективного співжиття людей вони не знають і не хочуть знати.
Їх план – у будь-який спосіб нести-стверджувати свій порядок-уявлення не зважаючи ні на що, із обов’язковим публічним подавленням-придушенням будь-якого супротиву.
Український простір людей опинився на роздоріжжі. З одного боку путінська росія з явною агресією. Не ховаються і відверто виконують задачу знищення Українства у будь-якому його проявленні. Приклади поведінки носіїв «великої руської культури» в Бучі, Бродянці та інших містах і містечках, що зазнали окупації. З іншого боку малозрозумілі і такі страшні «Українські ультранаціоналісти та бідєровци». Посередині примітивна байрактарщина, селюцка примітивщина, огидна манера спотворювати мову на містечковий манер. Жодних культурних проявів «великості» …
Люди розгубились. Вони бажають «пишатись», «радіти за успіхи», «відчувати свою причетність до великих подій» … а навкруги лише симулякри та фальшиві лідори. І зовсім не розуміють, що лише руській мір дозволяє доєднуватись до чужих успіхів. Український світ-порядок зобов’язує тих успіхів робити самому …
Люди … хочуть повернутись у той час, якого вже немає і бути не може. Бо це так. Так воно в реальності. Цей природній феномен не може бути зміненим. Не існує жодної можливості повернутись у минуле. Сутність росії не визначається путіними. І тим більше не створюється, вона ними лише проявляється. Це провідники, найкращі втілювачі російськості.
Повернутись в історію … не можливо. Хто б не закликав це зробити. Тим більше, що закликати до подібного ідіотизму можуть лише ті, що не знають, не бачать, не бажають бачити історичної ролі Українського Народу.
Навіюють, нашептують, пафосно мурчать, тихенько смердять ротом, удавано серьйозно вєщають … відверто женуть повну хрінь. Спираються на свій аффторитет серед невігласів та сволот із вченими ступінями. Реалізують план – «не існує жодної України, це міф для дурників».
Так ось він, відверто непростий історичний момент. Момент Істини. Момент, коли чітко видно хто чим дихає. Така собі «точка неповернення» – межа, перетнувши яку, вже не буде можливості повернутись.
Ось тут важливо не повернутись в історію. Не повернутись до практик проявлення меншовартості та недо … російськості. Не повернутись до копіювання російських правових актів, російського способу облаштовувати порядок-уклад співжиття. Не повернутись до російськокультурних бздунів-віщунів з їх художнім свистом на околсвячєскіє тематики безвідповідального мислення. Не повернутись до світу відверто мертвих стосунків та смердючих побрехеньок.
Ми на історичній межі. Сьогодні все залежить від людей, від тих, чиє серце відчуває Україну без зайвих слів. Чиї душі не потребують формалізованого описання Українськості. Від тих, чия Воля набагато більша за традицію підлабузництва та доєднання до ситуативного переможця.
Україні потрібна Воля. Воля бути собою, бути справжніми, живими та неймовірно яскравими в своєму Українстві. Зараз час, коли не має необхідності спиратись на паперовий світ та мудрогельські вибрики підлабузників та розумових інвалідів, що ставлять собі метою лише вижити через пристосуванство та підлабузництво до переможця.
Всі описи та формалізації будуть пізніше. Коли вже буде потреба включати чужих до свого порядку. Коли буде потреба в писаних правилах поведінки, коли виникне необхідність формалістично, через угоди спілкуватись в сусідами та ворогами.
Зараз головне – принципово не повертатись в історію.
