МИ ВБИВАЄМО ОСТАННЮ ІМПЕРІЮ

Volodymyr Ivanenko

4 years ago

Давайте зрозуміємо просту річ.

Зараз ми з вами вбиваємо не просто путінську Росію. Зараз ми з вами вбиваємо Російську імперію. Ми вбиваємо СРСР. Ми вбиваємо Врємєнноє правітєльство. Династію Романових. Валуєвський циркуляр. Емський указ. Опричнину. Івана Грозного разом з сином. Воєнний комунізм. Закон про три колоски. ГУЛаг. Танки в Празі.

Ми вбиваємо ту єдину, останню імперію старого зразка, яка залишилась в світі. Російська імперія мала померти ще під час Першої світової, коли з мапи світу зникли Османська, Австро-Угорська і Німецька імперії, але Росія зменшилась, мутувала в СРСР і залишилась імперією. Вона мала померти після Другої світової, коли процеси знищення старих імперій стали незворотними. Вона мала померти у 1991 році. Але зменшуючись, втрачаючи території, змінюючі прапори і лозунги, Російська імперія з центром у Москві залишилася гнити на мапі світу.

Тепер ми її добиваємо. Так, щоб замість неї на мапі залишився десяток-другий національних республік, так, як це відбувалося з більшістю інших імперій, так, щоб раз і назавжди відправити в пекло та на сторінки підручників історії ту криваву тварину, що з часів Великого князівства Московського вирісла і пережила свій час, напиваючись неволею націй.

Світ змінився. Старі імперії мертві. Новий час – час економічного впливу, час стратегій, час транснаціональних корпорацій, час санкцій і технологій. Час нових, непомітних імперій.

А остання стара імперія – це наш трофей, наша місія і наша доля. Так сталося. Ми маємо вбити її або загинути самим.

І ми вб‘ємо.

Остання імперія світу загине від рук українців. Від наших з вами рук. Я в це вірю. Більше того – я це знаю.

Коли ми зітремо з облич кров та піт, то будемо пишатися цим трофеєм.

* * *

Росіяни тупо нас не розуміють. Взагалі.

Я не про мову, звичайно, хоча мову вони не розуміють теж – звідси всі легенди про «польскіх найомніков» після радіоперехоплень українською. Я про інше.

Вони абсолютно, цілком і повністю не розуміють нашу психологію. Наприклад, зараз вони впевнені, що після вчорашніх ударів ми хочемо здатись, хоча насправді після вчорашніх ударів ми тільки більше хочемо перемоги – і рекордно швидкі збори донатів на армію це підтверджують.

До цього вони були впевнені, що ми будемо зустрічати їхні війська з квітами. Сьогодні вони будуть впевнені, що ми здамося, якщо підірвати нам ТЕЦ, завтра будуть впевнені ще в чомусь. Будь-який українець вказав би їм на помилку. Але вони не українці.

Вони банально вважають, що ми думаємо так само, як вони. Століття мантр про «братскійнарод» не пройшли повз: тепер ця мантра заважає їм самим. Вони не здатні зрозуміти, що ми інші. Що ми думаємо інакше. Маємо інші цінності. Маємо інше бачення.

І що ми ніколи не здамося.

Вони роблять те, що примусило б здатися їх самих. Це їхня логіка. «А давайте сдєлаєм ім то, что било би больно нам, ми жє одінаковиє».

І вони роблять. Але результату нема.

Народ жевунів не здатен зрозуміти народ козаків. Але ця проста думка їм непідвладна.

Ми ніколи не здамося. Ми ніколи не підкоримось. Ми ніколи не пробачимо.

Ми знаємо, що переможемо.

* * *

Ніхто з нас не повернеться з цієї війни. Навіть ті, хто повернеться.

Всі ми – хто воював, хто волонтерив, хто давав гроші на армію, всі українці взагалі – всі ми залишимось на цій війні назавжди. Ніхто не буде таким, яким був до. Ніщо не буде, як до.

Всі ми будемо нести в собі війну до самої смерті. Хтось – уламками і ранами, переламаними кістками і контузіями. Хтось – тими самими номерами в телефонній книзі, які ніколи не видаляють, тими друзями у соцмережах, які не бувають онлайн. Хтось – портретом в чорній рамці, хтось – кошмарами і криками вночі, хтось – алкоголізмом, хтось депресіями, хтось – усім цим одночасно.

Ми бачили і пережили те, що не бачила і не переживала жодна нація в світі за останні пів століття. Ми бачили геноцид свого народу. Ми бачили стотисячні армії ворога і перемагали їх. На наших очах перетворювалися на попіл цілі міста. Ми живемо під загрозою ядерного удару.

І ніщо з цього нас не зламало.

Бо ми бачили справжні дива.

Нам всім важко. Нам неймовірно важко. Вага, яка лежить на наших плечах – не для звичайних людей. Але ми несемо її і посміхаємось. Так щиро, що сльози, які котяться по наших обличчях, нам вдається видавати за звичайний піт.

Тому що ми – не звичайні люди.

Ніхто з нас не повернеться з цієї війни, навіть ті, хто повернеться. І водночас ми повернемось всі, навіть ті, хто не повернеться ніколи.

На честь і в пам‘ять про них ми відбудуємо наші міста. Висадимо нові ліси. Очистимо водойми від трупів ворогів і згорілої техніки.

Заради тих, хто не повернувся, заради мертвих, і живих, і ще ненароджених, заради самих себе ми побудуємо найкращу країну в світі. З крові та попелу, зі сліз та заліза, з наших мрій та сподівань, з болю та щастя ми збудуємо нові доми.

Так буде. Я знаю.

Юрій Гудименко

До теми:

Капітуляція Росії — яка перша умова — думка Юрія Гудименка / НВ

Нехай нас почує світ!

Чи ви додали свій підпис до Звернення?

ЗВЕРНЕННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА Й НАРОДІВ, ЯКІ ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ Й УКРАЇНЦІВ У ЇХНІЙ СПРАВЕДЛИВІЙ ВІЙНІ ПРОТИ РОСІЙСЬКОГО АҐРЕСОРА

Додайте свій підпис зараз!

Щоб додати ваш підпис, вишліть на ел. пошту ukrainainternational@gmail.com свої ім‘я та прізвище, вкажіть рід занять і посаду, а також місто, штат (регіон) і країну свого проживання.

ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ ЗВЕРНЕННЯ