September 25, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

«Вашинґтон Пост»: ШЛЯХ ДО ВІЙНИ

1 min read
З огляду на інтерес наших читачів до розслідування газети «Вашинґтон пост», ми викладаємо тут звірений із оригіналом і відредагований повний переклад публікації, в основі якого лежить переклад, здійснений інтернет-ресурсом «Наші гроші».

ШЛЯХ ДО ВІЙНИ: Поки Путін готував своє вторгнення, США намагалися переконати союзників – та Зеленського – у небезпеці

«Washington post» Шейн Харріс, Карен ДеЯнг, Ізабель Хуршудян, Ешлі Паркер, Ліз Слай

I.

Сонячного жовтневого ранку вищі керівники розвідки, військові та дипломати країни увійшли до Овального кабінету для термінової зустрічі з президентом Байденом. Вони прибули, несучи із собою надзвичайно засекречений аналіз розвідданих, складений із нещодавно отриманих супутникових знімків, перехоплених повідомлень та людських джерел, що був схожим на військові плани російського президента Володимира Путіна щодо повномасштабного вторгнення в Україну.

Протягом кількох місяців чиновники адміністрації Байдена з побоюванням спостерігали за тим, як Путін перекидає десятки тисяч солдатів та вилаштовує танки та ракети вздовж кордонів України. З настанням літа Джейк Салліван, радник з національної безпеки, зосередився на зростаючому обсязі розвідувальної інформації щодо Росії та України. Він організував зустріч в Овальному кабінеті після того, як його власні роздуми перейшли від невпевненості в намірах Росії до побоювань, що він надто скептично ставиться до перспектив воєнних дій і тривоги.

Це засідання було однією з кількох зустрічей, які чиновники проводили Україною тієї осені – іноді вони збиралися в невеликих групах – але воно вирізнялося докладною розвідувальною картиною, яка була представлена. Байден та віце-президент Гарріс зайняли свої місця у кріслах перед каміном, а держсекретар Антоні Блінкен, міністр оборони Ллойд Остін та генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів, приєдналися до директорів національної розвідки та ЦРУ на диванах навколо журнального столика.

Доручивши Саллівану скласти всеосяжний огляд намірів Росії, вони повідомили Байдену, що розвіддані про оперативні плани Путіна, доповнені розгортанням військ уздовж кордону з Україною, показують, що зараз все готове для масованого нападу.

За словами американських чиновників, розвідувальна спільнота США проникла в багато ланок політичного керівництва, шпигунського апарату та збройних сил Росії, від вищого керівництва до передової лінії фронту.

Набагато радикальніші, ніж анексія Криму у 2014 році та розпалювання сепаратистського руху на сході України, військові плани Путіна передбачали захоплення більшої частини країни.

Використовуючи карти, встановлені на мольбертах перед стійкою «Рішучий стіл», Міллі показав позиції російських військ та українську територію, яку вони мали намір завоювати. Це був приголомшливий за своєю зухвалістю план, який міг загрожувати східному флангу НАТО або навіть зруйнувати архітектуру безпеки Європи, створену після Другої світової війни.

Вивчаючи інформацію, Байден, щойно обійнявши посаду, пообіцяв захистити країну від нових воєн, твердо вирішив, що Путіна потрібно або стримувати, або протистояти йому, і що Сполучені Штати не повинні діяти поодинці. Проте НАТО далеко не була єдиною у питанні про те, як поводитися з Москвою, а довіра до США була слабкою. Після катастрофічної окупації Іраку, хаосу, який пішов за виведенням військ США з Афганістану, і чотирьох років, протягом яких президент Дональд Трамп намагався підірвати альянс, було очевидно, що Байден зможе ефективно очолити відповідь Заходу на експансіоністську Росію.

Генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Джабін Ботсфорд/The Washington Post; iStock)

Україна була неспокійною колишньою радянською республікою з історією корупції, і відповідь США та союзників на попередню російську агресію там була невизначеною та суперечливою. Коли відбудеться вторгнення, українцям буде потрібна багато нової зброї для самооборони. Занадто мала кількість може гарантувати перемогу Росії. Але надто багато може спровокувати прямий конфлікт НАТО з Росією, яка має ядерну зброю.

Ця розповідь з подробицями, які раніше не повідомлялися, проливає нове світло на нелегкий шлях відновлення довіри до США, спробу збалансувати секретність розвідданих з необхідністю переконати інших у їх правдивості, а також на проблему визначення того, як найпотужніший у світі військовий альянс допоможе менш ніж ідеальній демократії на кордоні Росії відбити напад без пострілу НАТО.

Перша із серії статей, присвячених шляху до війни та військової кампанії в Україні, написана на основі докладних інтерв’ю з більш ніж трьома десятками високопосадовців США, України, Європи та НАТО про глобальну кризу, кінець якої ще не визначено. Деякі з них говорили на умовах анонімності, щоб обговорити секретні розвіддані та внутрішні обговорення.

Кремль не відповів на неодноразові прохання про коментар.

Коли Міллі того жовтневого ранку описав склад сил, він та інші підбили підсумок намірам Путіна.

«За нашими оцінками, вони планують провести значну стратегічну атаку на Україну з кількох напрямків одночасно», – сказав Міллі президенту. «Їхня версія «шоку та трепету».»

За даними розвідки, росіяни наступатимуть із півночі, по обидва боки від Києва. Одні сили рушать зі сходу від столиці через українське місто Чернігів, а інші обійдуть Київ із заходу, просуваючись на південь із Білорусі через природний розрив між «зоною відчуження» на покинутій Чорнобильській АЕС та навколишніми болотами. Наступ мав відбутися взимку, щоб тверда земля зробила місцевість легко прохідною для танків. Узявши в кільце столицю, російські війська планували захопити Київ за три-чотири дні. Спецназ, їхній спецназ, повинен був знайти і усунути президента Володимира Зеленського, вбивши його, якщо буде потрібно, і встановити маріонетковий уряд, дружній Кремлю.

Окремо російські війська мали прийти зі сходу і пройти через центральну Україну до Дніпра, а війська з Криму — зайняти південно-східне узбережжя. Ці дії можуть тривати кілька тижнів, передбачали російські плани.

Карти вторгнення Росії в Україну ]

Після паузи для перегрупування та переозброєння вони мали просунутися на захід, до лінії північ-південь, що простяглася від Молдови до західної Білорусі, залишивши на заході країни уламок української держави – територію, яка, за розрахунками Путіна, була населена невиправними неонацистами-русофобами.

Пізніше директор Національної розвідки Авріл Гейнс пояснила, що Сполучені Штати отримали «надзвичайні подробиці» про секретні плани Кремля щодо війни, яку він продовжував заперечувати. Вони включали не лише розташування військ і озброєнь та оперативну стратегію, а й такі тонкощі, як «незвичайне та різке збільшення фінансування Путіним військових операцій на випадок непередбачених обставин та створення резервних сил навіть в умовах нестачі ресурсів на інші невідкладні потреби, такі як боротьба з пандемією”, – сказала вона. Це не було простою вправою із залякування, на відміну від широкомасштабного розгортання російських військ у квітні, коли путінські війська загрожували кордонам України, але так і не напали.

Декому у Білому домі було важко усвідомити масштаб амбіцій російського лідера.

«Це не схоже на те, що зробила б розумна країна», – сказав пізніше один із учасників зустрічі про заплановану окупацію більшої частини країни площею 232 000 квадратних миль та населенням майже 45 мільйонів осіб. Частина України була налаштована глибоко антиросійсько, що створювало загрозу повстання, навіть якщо Путін скине уряд у Києві. І все ж таки розвіддані показували, що все більше і більше військ прибуває і розташовується для проведення повномасштабної кампанії. У російські табори доставлялися боєприпаси, продовольство та найважливіші предмети постачання.

Байден натиснув на своїх радників. Чи вони справді вважають, що цього разу Путін може завдати удару?

Так, підтвердили вони. Це реальність. Хоча протягом наступних кількох місяців адміністрація публічно наголошуватиме на тому, що вона не вірить у те, що Путін ухвалив остаточне рішення, єдине, чого не могла сказати президенту його команда того осіннього дня, – це коли саме російський президент натисне на курок.

Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс, який працював послом США в Москві і спілкувався з Путіним безпосередньо найбільше від усіх в адміністрації Байдена, описав російського лідера як зацикленого на Україні. Контроль над цією країною був синонімом путінської концепції російської ідентичності та влади. Точність планування військових дій у поєднанні з переконаністю Путіна в тому, що Україна має бути поглинена Росією, не залишили сумнівів у тому, що Путін готовий до вторгнення.

«Я повірив, що він налаштований цілком серйозно», – сказав Бернс через кілька місяців, згадуючи брифінг.

II.

Розвідка наголосила на багатообіцяючих словах самого Путіна. Трьома місяцями раніше, в липні, він опублікував есе «Про історичну єдність росіян та українців» обсягом 7000 слів, пронизане образою та сумнівними твердженнями. Росіяни та українці, стверджував він, були «одним народом» – ця ідея корениться в заявах Путіна про «кровні узи» – і Москва була «пограбована» підступним Заходом.

«Я впевнений, що справжній суверенітет України можливий лише у партнерстві з Росією», – написав Путін.

За кілька тижнів до появи цього есе Байден і Путін провели 16 червня саміт, який, за їхніми словами, був «конструктивним». На той момент Україна викликала занепокоєння, але, на думку чиновників Білого дому, з нею можна було впоратися. Коли делегація Білого дому залишала зустріч, що проходила у Женеві, старший помічник Байдена пізніше згадував: «Ми сідали в літак і поверталися додому, не думаючи, що світ стоїть на порозі великої війни в Європі».

Але подальша публікація Путіна «привернула нашу увагу значною мірою», – сказав пізніше Салліван. «Ми стали дивитися, що тут відбувається, яка його кінцева мета? Наскільки сильно він збирається тиснути?» Як запобіжний захід 27 серпня Байден розпорядився взяти із запасів США і відправити в Україну оборонну зброю на суму 60 мільйонів доларів.

До кінця літа, у міру того, як вони збирали воєдино розвіддані з кордону та з Москви, аналітики, які присвятили свою кар’єру вивченню Путіна, все більше переконувалися в тому, що російський лідер – сам колишній офіцер розвідки – бачить, що вікно можливостей закривається. Українці вже двічі піднімалися на боротьбу за демократичне майбутнє, вільне від корупції та втручання Москви, під час Помаранчевої революції 2004-2005 років та протестів на Майдані 2013-2014 років, які передували анексії Криму Росією.

Путін і Байден у Женеві в червні 2021 року. (Emily Sabens/The Washington Post; Brendan Smialowski/AFP/Getty; iStock)

Не будучи членом НАТО чи Європейського Союзу, Україна нині неухильно просувається до західної політичної, економічної та культурної орбіти. Цей дрейф підживлював ширше невдоволення Путіна щодо втрати Росією імперії.

У похмурій актуаріальній оцінці аналітики дійшли висновку, що Путін, якому незабаром виповниться 69 років, розумів, що у нього залишається мало часу, щоб закріпити за собою спадщину як одного з великих російських лідерів – того, хто відновив російську перевагу на Євразійському континенті.

На думку аналітиків, Путін розрахував, що будь-яка реакція Заходу на спробу повернути Україну силою супроводжуватиметься великим обуренням, але обмеженим реальним покаранням. Російський лідер, за їхніми словами, вважав, що адміністрація Байдена була покарана принизливим відходом США з Афганістану і хотіла уникнути нових воєн. США та Європа все ще борються з пандемією коронавірусу. Канцлер Німеччини Ангела Меркель, фактичний лідер Європи, залишала свою посаду і передавала владу непевному наступнику. Президента Франції Еммануеля Макрона чекала боротьба за переобрання з правим крилом, що відроджується, а Великобританія страждала від економічного спаду після Brexit. Більша частина континенту залежала від російської нафти та природного газу, які, на думку Путіна, він міг використовувати як клин для розколу західного альянсу. Він нагромадив сотні мільярдів доларів грошових резервів і був упевнений, що російська економіка зможе пережити неминучі санкції, як це вже було в минулому.

За словами Саллівана, коли на жовтневому брифінгу Байдену було представлено нові розвідувальні та аналітичні дані, у нього «в основному було дві реакції». По-перше, щоб спробувати стримати Путіна, їм «потрібно було послати когось у Москву, щоб він зустрівся з росіянами на високому рівні і сказав їм: «Якщо ви зробите це, ось які будуть наслідки».

По-друге, їм потрібно було поінформувати союзників про американські розвіддані та залучити їх до того, що, на думку адміністрації, має бути єдиною та жорсткою позицією загрозливих санкцій проти Росії, посилення та розширення оборони НАТО та допомоги Україні.

Бернс був відряджений до Москви, а Гейнс – до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

Упродовж кількох місяців Міллі все ще носив у своєму портфелі картки із записами інтересів та стратегічних цілей США, які обговорювалися на жовтневому брифінгу. Він міг переказати їх напам’ять.

Проблема: «Як підтримати та забезпечити дотримання заснованого на правилах міжнародного порядку» щодо країни з надзвичайним ядерним потенціалом, «не доводячи справу до третьої світової війни?».

№1: «Не доводити до кінетичного конфлікту між збройними силами США та НАТО із Росією». № 2: «Стримувати війну у географічних кордонах України». № 3: «Зміцнювати та підтримувати єдність НАТО». №4: «Розширити можливості України та дати їм кошти для боротьби».

Радники Байдена були впевнені, що Україна дасть відсіч. США, Великобританія та інші члени НАТО витратили роки на навчання та оснащення українських військових, які були професійнішими та організованішими, ніж до нападу Росії на Крим та східний регіон Донбасу сім років тому. Однак у ході навчання майже стільки уваги приділялося тому, як організувати внутрішній опір після російської окупації, скільки тому, як її взагалі запобігти. Зброя, яку вони постачали, була здебільшого малокаліберна та оборонна, щоб її не розцінили як провокацію Заходу.

Розбивка мільярдів доларів військової допомоги США Україні ]

Адміністрація також мала серйозні побоювання з приводу молодого президента України, колишнього телевізійного коміка, який прийшов до влади на величезній хвилі народної підтримки та з бажанням корінних змін, але втратив авторитет у суспільстві частково тому, що не зміг виконати обіцянку укласти мир з Росією. 44-річний Зеленський, здавалося, не міг дорівнятися до безжального Путіна.

Математика була не на користь України. У Росії було більше військ, більше танків, більше артилерії, більше винищувачів та керованих ракет, і в попередніх конфліктах вона демонструвала готовність добивати своїх слабкіших супротивників, незважаючи на загибель мирного населення.

Американці були впевнені, що Київ, можливо, впаде не так швидко, як сподівалися росіяни, але він упаде.

III.

2 листопада Бернса провели в кремлівський офіс Юрія Ушакова, радника Путіна із зовнішньої політики та колишнього посла в США. Бос Ушакова був на іншому кінці телефонної лінії і розмовляв із Бернсом із курортного міста Сочі, куди він поїхав під час чергової хвилі коронавірусних інфекцій у Москві.

Російський лідер висловив свої звичайні скарги на розширення НАТО, загрозу безпеці Росії та нелегітимне керівництво в Україні.

«Він дуже зневажливо відгукнувся про президента Зеленського як політичного лідера», – згадує Бернс.

Натренований у вислуховуванні тирад Путіна за роки роботи в Москві, Бернс виступив зі своїм власним рішучим посланням: «Сполучені Штати знають, що ви задумали, і якщо ви вторгнетесь в Україну, ви заплатите величезну ціну». Він сказав, що залишив лист від Байдена, у якому той підтвердив каральні наслідки будь-якого нападу Росії на Україну.

Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Джабін Ботсфорд/The Washington Post; iStock)

Путін «був дуже конкретним», – сказав Бернс. Він не заперечував наявність розвідданих, які вказують на російське вторгнення в Україну.

Директор ЦРУ також зустрівся з іншим радником Путіна, Ніколаєм Патрушевим, колишнім офіцером КДБ із рідного міста Путіна Санкт-Петербурга, який очолював Раду безпеки Росії.

Патрушев вважав, що Бернс прилетів до Москви, щоб обговорити наступну зустріч Путіна та Байдена, і був здивований тим, що шеф ЦРУ приїхав із попередженням щодо України.

Людина, яка має вухо Путіна — і може захотіти його роботу ]

У розмові з Бернсом він майже точно повторив претензії Путіна щодо історії та НАТО. Здавалося, не було місця для конструктивної взаємодії, і це змусило директора ЦРУ задуматися, чи Путін та його вузьке коло помічників не створили свою власну камеру відлуння. Путін не прийняв незворотного рішення про початок війни, але його погляди на Україну стали жорсткішими, його апетит до ризику зріс, і російський лідер вважав, що його сприятливий момент скоро пройде.

«Рівень мого занепокоєння підвищився, а не знизився», – доповів Байдену шеф розвідки.

IV.

Поки Бернс розмовляв з Путіним, Блінкен сидів із Зеленським у Глазго, Шотландія, у кулуарах міжнародного саміту зі зміни клімату. Він виклав картину розвідки та описав російський шторм, який прямував у бік України.

«Ми були удвох, за два кроки один від одного», – згадує Блінкен. Це була «важка розмова».

Блінкен вже зустрічався з українським президентом і думав, що знає його досить добре, щоб говорити відверто, хоча це здавалося сюрреалістичним – «говорити комусь, що ти віриш, що його країну буде захоплено».

Зеленський здався йому «серйозним, виваженим, стоїчним» – поєднанням віри та зневіри. Він сказав, що проінформує старших у своїй команді. Але українці «бачили безліч російських фінтів у минулому», знав Блінкен, і Зеленський явно побоювався економічного краху, якщо його країна запанікує.

Презентація Блінкена та скептицизм Зеленського заклали основу, яка повторюватиметься як у приватному, так і у публічному порядку денному упродовж наступних кількох місяців. Українці не могли дозволити собі повністю відкинути дані американської розвідки. Але з їхньої точки зору, інформація була спекулятивною.

Зеленський чув попередження США, згадував він пізніше, але сказав, що американці не пропонували тих видів зброї, які потрібні Україні для самозахисту.

«Ви можете мільйон разів говорити: «Слухайте, можливе вторгнення». Добре, вторгнення може бути – ви дасте нам літаки?», – сказав Зеленський. – «Ви дасте нам протиповітряну оборону? «Ну, ви ж не член НАТО». «Ну, добре, тоді про що ми говоримо?»

За словами Дмитра Кулеби, міністра закордонних справ Зеленського, американці надали мало конкретних розвідданих на підтримку своїх попереджень «до останніх чотирьох чи п’яти днів перед початком вторгнення».

Менш ніж через два тижні після зустрічі в Ґлазґо, коли Кулеба та Андрій Єрмак, керівник апарату Зеленського, відвідали Державний департамент у Вашинґтоні, високопоставлений американський чиновник зустрів їх чашкою кави та посмішкою. «Хлопці, рийте траншеї!» – почав чиновник.

«Коли ми посміхнулися у відповідь, – згадує Кулеба, – чиновник сказав: «Я серйозно. Починайте рити окопи… Ви будете атаковані. Великий напад, і ви повинні до нього підготуватися». Ми попросили подробиць, але їх не було».

Якщо американці були розчаровані скептичним ставленням України до планів Росії, то українці були не менш збентежені дедалі публічнішими попередженнями США про майбутнє вторгнення.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Сергій Моргунов для The Washington Post; iStock)

«Нам потрібно було знайти баланс між реалістичною оцінкою ризиків та підготовкою країни до гіршого… та збереженням економічного та фінансового стану країни», – сказав Кулеба. «Кожен коментар зі Сполучених Штатів про неминучість війни негайно відбивався на курсі [української] валюти».

Ряд американських чиновників заперечують закиди українців, стверджуючи, що вони надавали київському уряду конкретну розвідувальну інформацію на ранніх етапах та протягом усього періоду підготовки до вторгнення.

Однак коли справа стосувалася України, американська розвідка навряд чи була відкритою книгою. Офіційне керівництво забороняло шпигунським агентствам ділитися тактичною інформацією, яку Україна могла б використати для наступальних атак на місця дислокації російських військ у Криму або проти сепаратистів, що підтримуються Кремлем на сході країни.

Власний розвідувальний апарат України також пронизали російські «кроти», і американські чиновники побоювалися, що секретна інформація потрапить до рук Москви. Після початку війни адміністрація Байдена змінила свою політику та поділилася інформацією про пересування російських військ територією України на тій підставі, що тепер країна захищається від вторгнення.

V.

На паралельній зустрічі під час конференції Групи 20 у Римі наприкінці жовтня Байден поділився деякими новими розвідданими та висновками з найближчими союзниками Америки – лідерами Великобританії, Франції та Німеччини.

У середині листопада Гейнс скористалася раніше запланованою поїздкою до Брюсселя, щоб поінформувати ширше коло союзників: Північноатлантичну раду НАТО, головний орган ухвалення рішень в альянсі, що складається з 30 членів. Виступаючи у великій залі, вона обмежила свої зауваження тим, що, на думку розвідувальної спільноти, показують факти і не запропонувала політичних рекомендацій.

«Ряд членів порушили питання і скептично поставилися до думки про те, що президент Путін серйозно готується до можливості широкомасштабного вторгнення, – згадує Гейнс.

Французькі та німецькі чиновники не могли зрозуміти, навіщо Путіну намагатися вторгнутися та окупувати величезну країну за допомогою лише 80 000 – 90 000 військовослужбовців, які, як вважається, були зосереджені на кордоні. Супутникові знімки також показали, що війська рухаються вперед і назад від кордону. Інші припустили, що росіяни проводять навчання, на чому наполягає сам Кремль, або грають у гру, щоб приховати мету, не пов’язану із вторгненням.

Директор національної розвідки Авріл Хейнс. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Меліна Мара/The Washington Post; iStock)

Більшість сумнівалися і зазначали, що Зеленський, схоже, вважав, що Росія ніколи не нападе з амбіціями та силою, як прогнозували американці. Хіба Україна не найкраще розуміла наміри Росії?

Тільки британці та країни Балтії були цілком згодні. Якоїсь миті чиновник із Лондона встав і жестом вказав на Гейнс. «Вона має рацію», – сказав чиновник.

Але Париж та Берлін пам’ятали категоричні заяви США про розвіддані щодо Іраку. Тінь цього глибоко хибного аналізу нависла над усіма дискусіями перед вторгненням. Деякі також вважали, що кілька місяців тому Вашинґтон надто переоцінив стійкість афганського уряду, коли американські військові виводили війська. Уряд упав, як тільки таліби увійшли до Кабулу.

«Американська розвідка не вважається надійним джерелом інформації», – сказав Франсуа Гейсбур, експерт з питань безпеки та давній радник французьких чиновників. «Вважалося, що вона схильна до політичних маніпуляцій».

Європейці почали формуватися у табори, які упродовш кількох місяців мало змінилися.

«Я думаю, що в основному було три підходи», – сказав один високопосадовець адміністрації. Для багатьох у Західній Європі те, що робили росіяни, було «дипломатією примусу, [Путін] просто нарощував сили, щоб подивитися, чого він зможе досягти. Він не збирається вторгатися… це божевілля».

Багато нових членів НАТО у східній та південно-східній Європі вважали, що Путін «може щось зробити, але це буде обмежено за масштабами», – сказав чиновник, – «…ще один надкус від [українського] яблука», подібно до того, що сталося в 2014 році.

Але Великобританія та країни Балтії, які завжди нервували з приводу намірів Росії, вважали, що буде повномасштабне вторгнення.

Коли скептично налаштовані країни-члени попросили надати докладнішу розвідувальну інформацію, американці надали деякі відомості, але втрималися від того, щоб поділитися ними повністю.

Історично склалося так, що Сполучені Штати рідко розкривали свої найтаємніші розвідувальні дані щодо такої різношерстної організації, як НАТО, в основному через побоювання, що секрети можуть витекти. Хоча американці та їхні британські партнери поділилися значним обсягом інформації, вони приховали неопрацьовані перехоплення або характер людських джерел, які були важливими для визначення планів Путіна. Це особливо засмутило французьких та німецьких чиновників, які давно підозрювали, що Вашинґтон і Лондон іноді приховують підстави своїх розвідданих, щоб вони здавалися більш певними, ніж є насправді.

За словами Гейнс, деякі країни альянсу зробили свої висновки. Сполучені Штати також створили нові механізми обміну інформацією в режимі реального часу зі своїми іноземними партнерами в Брюсселі. Остін, Блінкен та Міллі розмовляли телефоном зі своїми колегами, ділилися інформацією, слухали, умовляли.

Згодом, згадував один високопоставлений європейський чиновник у НАТО, «розвіддані передавалися неодноразово, послідовно, чітко, переконливо, з великою кількістю деталей, з дуже хорошим сценарієм і підтвердженням доказів. Я не пам’ятаю жодного ключового моменту, коли б спрацювала лампочка» у багатомісячній спробі переконати союзників, сказав чиновник. Зрештою, «це була гучність світла в кімнаті».

VI.

Макрон і Меркель мали справу з Путіним протягом багатьох років, і їм було важко повірити, що він настільки ірраціональний, щоб розпочати катастрофічну війну. Протягом кількох тижнів після зустрічі Байдена в Женеві вони намагалися організувати саміт ЄС—Росія, але були відхилені скептично налаштованими членами блоку, які розглядали це як небезпечну поступку агресивній позиції Росії.

Через місяць, незважаючи на нові дані американської розвідки, французи і німці наполягали на тому, що шанс на дипломатію є. Американці та британці не сподівалися, що будь-які дипломатичні зусилля принесуть плоди, але були готові тримати двері відчиненими – якщо європейці дадуть щось натомість.

«Велика частина нашої уваги, – згадує Салліван, – полягала в тому, щоб сказати їм: «Послухайте, ми підемо дипломатичним шляхом і будемо ставитися до нього [як] до серйозного… якщо ви серйозно поставитеся до планування [військової] силової присутності та санкцій».

Кожна сторона була переконана у своїй правоті, але готова була діяти так, начебто могла помилятися.

Протягом наступних кількох місяців американці прагнули показати західноєвропейським та іншим країнам, що вони все ще готові шукати мирного рішення, хоча в глибині душі вони були переконані, що будь-які російські зусилля щодо переговорів – це шарада. «В принципі, це спрацювало», – сказав Салліван про стратегію адміністрації.

7 грудня Путін і Байден поговорили за допомогою відеозв’язку. Путін заявив, що розширення західного альянсу на схід було головним фактором у його рішенні направити війська до кордону України. Росія просто захищала свої інтереси та територіальну цілісність, стверджував він.

Репортери на брифінгу 7 грудня 2021 року з радником з національної безпеки Джейком Салліваном про відеодзвінок Байдена з Путіним. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Деметріус Фріман/The Washington Post; iStock)

Байден відповів, що Україна навряд чи вступить до НАТО найближчим часом і що США та Росія можуть дійти згоди з інших питань, що викликають у Росії занепокоєння щодо розміщення американських систем озброєння в Європі. Теоретично тут є можливість для компромісу.

Якийсь час, поки Блінкен очолював дипломатичні зусилля США, неодноразово відвідуючи столиці країн НАТО та штаб-квартиру альянсу в Брюсселі, українці продовжували свої контакти з європейськими урядами, які все ще здавалися значно менш переконаними у намірах Путіна, ніж американці.

Кулеба та інші урядовці вважали, що війна буде, як пізніше сказав міністр закордонних справ України. Але до вторгнення «я не міг повірити, що ми зіткнемося з війною такого масштабу. Єдиною країною у світі, яка наполегливо і з такою впевненістю говорила нам, що будуть ракетні удари, були Сполучені Штати Америки, скоріше локалізований конфлікт на сході України».

«Поставте себе на наше місце», – сказав Кулеба. «З одного боку, США говорять вам щось абсолютно неймовірне, а решта моргають вам оком і кажуть, що це не те, що, на нашу думку, має статися».

Насправді британські та деякі прибалтійські чиновники вважали, що повномасштабне вторгнення цілком імовірне. Але Кулеба був далеко не самотній у своєму скептицизмі. Його президент поділяв його погляди, за словами помічників Зеленського та інших офіційних осіб, які проводили для нього брифінги.

«Ми серйозно ставилися до всієї інформації, яку надавали нам західні партнери», – згадує Єрмак, начальник штабу Зеленського. «Але давайте будемо чесними: уявіть собі, якби вся ця паніка, яку нагнітало так багато людей, мала місце. Створення паніки – це метод росіян. Що б сталося з економікою? Чи змогли б ми протриматися п’ять місяців, як зараз?

VII.

На початку січня заступник державного секретаря США Уенді Шерман очолила дипломатичну делегацію в Женеві та зустрілася із Сергієм Рябковим, своїм російським колегою, якого вона добре знала. Він повторив позицію Москви щодо України, офіційно висунуту в середині грудня у двох запропонованих договорах – що НАТО має припинити свої плани розширення та зупинити будь-яку діяльність у країнах, що приєдналися до альянсу після 1997 року, до яких входять Польща, Румунія, Болгарія та країни Балтії. .

Відкинувши пропозицію закрити двері НАТО і знизити статус існуючих членів, адміністрація натомість запропонувала переговори та заходи щодо зміцнення довіри в ряді галузей безпеки, включаючи розгортання військ та розміщення озброєнь на східному фланзі НАТО вздовж кордону з Росією. Пропозиція була обумовлена деескалацією військової загрози для України. Рябков сказав Шерман, що Росія розчарована ставленням американців.

Білий дім розглядав зустріч Шерман з Рябковим як «можливість перевірити, наскільки серйозно росіяни ставляться до суті заклопотаності… і чи є шлях уперед для якоїсь дипломатії», – сказала Емілі Горн, тоді прес-секретар Ради національної безпеки.

«Я думаю, що досить швидко стало ясно, що [росіяни] виконували дипломатичну роботу, а не займалися дипломатією. Вони навіть не робили це з усією серйозністю».

Заступник держсекретаря Венді Шерман і заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков у Женеві. (Emily Sabens/The Washington Post; Denis Balibouse/AFP/Getty; iStock)

«Всі західні союзники хотіли донести, що існує альтернативний шлях, який передбачає діалог і повагу до Росії як великої держави», – сказав високопоставлений представник британського уряду, який брав участь у переговорах. «Стало все очевиднішим, що Росія в цьому не зацікавлена».

По мірі того, як Сполучені Штати йшли дипломатичним шляхом, вони також розміщували сили для захисту НАТО, всі вони були видні Москві та європейцям і демонстрували готовність Америки взяти участь у грі. Хоча Байден неодноразово заявляв, що американських військ в Україні не буде, Пентагон збільшив запаси зброї у Польщі та перекинув туди вертолітний батальйон із Греції. Десантники 173 повітряно-десантного з‘єднання були перекинуті в країни Балтії. З Італії до східної Румунії були направлені додаткові війська, а інші вирушили до Угорщини та Болгарії.

Протягом наступних кількох місяців військова присутність США у Європі збільшилася з 74 000 до 100 000 військовослужбовців. Чотири ескадрильї повітряно-десантних винищувачів зросла до 12, а кількість надводних бойових кораблів у регіоні збільшилася з п’яти до 26. Бойові повітряні патрулі та засоби спостереження виконували цілодобові польоти над східним флангом альянсу з можливістю спостереження у глибині України.

Ось чому Путін неправильно оцінив війну в Україні ]

«Ми говорили: «Послухайте, ми серйозно ставимося до дипломатії, але ми настільки стурбовані цим, що фактично перекидаємо людей та матеріальні засоби», – згадує Салліван.

З дозволу Агентства національної безпеки Сполучені Штати встановили пряму лінію зв’язку між українськими військовими та Європейським командуванням США. Ця високозахищена система дозволяла американцям підтримувати прямий контакт зі своїми українськими колегами у перебігу подій.

Адміністрація також відправляла зброю до України. У грудні Байден санкціонував виділення додаткових 200 мільйонів доларів на озброєння з американських запасів – незважаючи на те, що київський уряд, багато хто в Конгресі і дехто в самій адміністрації стверджував, що якщо Сполучені Штати дійсно вважають, що буде повномасштабне вторгнення, то цього недостатньо.

Але кожен крок адміністрації у цій кампанії був спрямований на те, щоб уникнути прямої участі США у воєнному зіткненні. Переважне занепокоєння Білого дому з приводу провокацій впливало на кожне рішення про те, який обсяг допомоги та яку зброю надати українцям для самозахисту.

«Я не шкодую за те, що одна з наших цілей тут – уникнути прямого конфлікту з Росією, – сказав Салліван про передвоєнний період.

Росіяни збиралися робити те, що вони робили, незалежно від того, що робили союзники, сказав високопосадовець, який брав участь в ухваленні рішень, і адміністрація вважає «неймовірною» думку, як деякі пізніше стверджували, з огляду на те, що «якби ми тільки дали» українцям більше зброї, «нічого б цього не сталося».

Визначити, чи Росія інтерпретуватиме військові навчання чи постачання зброї як провокацію чи ескалацію, – це «швидше мистецтво, ніж наука», – сказав чиновник.

«Тут немає чіткої та простої математичної формули. … Завжди існував баланс між тим, що необхідно для ефективної оборони, і тим, що буде сприйнято Росією як те, що Сполучені Штати по суті фінансують вбивство величезної кількості росіян».

Українські офіційні особи висловили нескінченну подяку Сполученим Штатам за те, що вони надали від початку війни. «Жодна країна у світі не зробила більше для того, щоб Україна отримала необхідну зброю, ніж Сполучені Штати з 24 лютого. Жодна країна у світі», – сказав нещодавно Кулеба. Але від початку, за його словами, він та інші українські чиновники вважали, що стратегія «непровокації» була помилковою.

«Куди вона нас привела?» – сказав Кулеба. «Я думаю, що ця війна – з тисячами вбитих і поранених, втраченими територіями, зруйнованою частиною економіки… є найкращою відповіддю тим, хто все ще виступає за «непровокацію» Росії».

VIII.

У рамках кампанії з переконання миру в майбутньому – і переконання росіян – Білий дім до кінця 2021 року вирішив кинути виклик власному небажанню і небажанню розвідувальних служб оприлюднити деякі зі своїх найбільш чутливих відомостей.

Американська розвідка засікла заплановані російськими операції «хибного прапора», під час яких вони інсценуватимуть напади на свої власні сили так, начебто вони виходять з України. Публічне розкриття цих планів може позбавити Путіна можливості вигадати привід для вторгнення, розмірковували чиновники адміністрації.

Першим кроком Білий дім вирішив розкрити масштаб нарощування військ, яке тривало на кордонах України. На початку грудня адміністрація опублікувала супутникові фотографії, а також карту, складену американськими аналітиками, на якій було показано позиції російських військ, та аналіз російського планування, проведений розвідувальною спільнотою.

В аналізі йдеться про те, що росіяни планували «масштабні переміщення» 100 батальйонних тактичних груп, що включають до 175 000 військовослужбовців разом із бронетехнікою, артилерією та обладнанням. Картина, яку чиновники адміністрації розробляли протягом кількох тижнів у таємниці, тепер стала видна усьому світу.

Радник з національної безпеки Джейк Салліван. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Деметріус Фріман/The Washington Post; iStock)

Напередодні більш виборчого розкриття розвідувальної інформації Салліван організував у Білому домі регулярний процес, під час якого група фахівців визначала, чи може конкретна інформація, якщо її оприлюднити, перешкодити російським планам чи пропаганді. Якщо відповідь була позитивною, то інформація передавалася до розвідувальної спільноти для отримання рекомендацій про те, чи слід її оприлюднити і яким чином.

Наприкінці січня британський уряд публічно звинуватив Росію у змові з метою встановлення маріонеткового режиму у Києві. Це звинувачення, засноване на даних американської та британської розвідки, було зроблено у вельми незвичайній заяві для преси міністром закордонних справ Ліз Трус пізно ввечері в Лондоні, але вчасно для ранкових недільних газет.

А на початку лютого адміністрація Байдена повідомила, що Москва розглядає можливість зйомок фальшивого українського нападу на російську територію чи російськомовне населення – неправдивого прапора, який виявила розвідка. За словами чиновників, пропагандистський фільм буде дуже видовищним, з графічними сценами вибухів, що супроводжуються трупами, що видаються за жертви, і скорботними, які вдають скорботи за загиблими.

«Я дуже багато разів спостерігав, як Путін помилково викладає суть подій», – сказав інший американський чиновник. Тепер «ви могли бачити, як він цілком конкретно планує фальшиві прапори [на сході України]. Це було дуже точно».

Викриття розвідки власними силами мали театральний характер. Початкове розкриття супутникових знімків могло бути підтверджено комерційними кадрами, хоча аналіз був унікальним для розвідувальної спільноти. Але чи повірить громадськість наступним викриттям, залежало від авторитету уряду. І чиновники адміністрації Байдена знали, що після війни в Іраку та захоплення влади талібами в Афганістані вони зіткнулися з громадськістю як у країні, так і за кордоном, яка може з глибоким скептицизмом ставитися до «розвідданих».

Загалом американська кампанія з інформування громадськості спрацювала. Увага всього світу було зосереджено нарощуванні російських військ. Ідея про те, що Путін фальсифікуватиме причини свого вторгнення, здавалася правдоподібною, можливо, тому що в 2014 році він повністю заперечував, що його війська знаходяться в Криму, і це твердження призвело до опису «маленьких зелених чоловічків» у військовій формі без відзнаки. , що окупували частину України.

Враховуючи, наскільки скептично деякі союзники ставилися до розвідданих, найсильнішим ефектом від їхнього розкриття було формування поведінки Росії та позбавлення Путіна можливості використовувати дезінформацію, сказали американські чиновники.

IX.

12 січня Бернс зустрівся у Києві з Зеленським і виступив із відвертою оцінкою. Розвідувальна картина стала тільки ясніше: Росія мала намір завдати блискавичного удару по Києву та обезголовити центральний уряд. Сполучені Штати також виявили ключовий елемент планування бойових дій: Росія спробує висадити свої сили спочатку в аеропорту в Хостомелі, передмісті столиці, де злітно-посадкові смуги можуть прийняти потужні російські транспорти з військами та зброєю. Штурм Києва розпочнеться звідти.

У якийсь момент їхньої розмови Зеленський запитав, чи загрожує небезпека особисто йому чи його родині. Бернс сказав, що Зеленський має серйозно ставитись до своєї особистої безпеки.

Ризики для президента зростали. Розвідувальна інформація того часу вказувала на те, що російські команди вбивць вже можуть перебувати у Києві та чекати на свою чергу.

Але Зеленський чинив опір закликам перевести уряд в інше місце і був непохитний у тому, щоб не наводити паніку на громадськість. На цьому шляху, вважав він, можна зазнати поразки.

«Ви не можете просто сказати мені: «Слухай, ти маєш почати готувати людей зараз і сказати їм, що вони повинні відкладати гроші, запасатися їжею», – згадує Зеленський. «Якби ми так сказали – а цього хотіли деякі люди, яких я не називатиму, – то я б втрачав 7 мільярдів доларів на місяць з жовтня минулого року, а в момент, коли росіяни напали б, вони б взяли нас за три дні. … Загалом наше внутрішнє почуття було право: якщо ми посіємо хаос серед людей перед вторгненням, росіяни нас зжеруть. Тому що під час хаосу люди тікають із країни”.

Для Зеленського рішення залишити людей у країні, де вони могли б боротися, захищаючи свої будинки, було ключем до відображення будь-якого вторгнення.

«Хоч би цинічно це звучало, але саме ці люди зупинили все», – сказав він.

Українські чиновники, як і раніше, роздратовані тим, що американці не діляться докладнішою інформацією про свої розвідувальні джерела.

«Інформація, яку ми отримували, була, я сказав би, констатацією фактів без розкриття походження цих фактів або передумов, що стоять за цими фактами», – згадує Кулеба.

Але західна розвідка була не самотня у своїй думці, що Зеленському слід готуватися до повномасштабного вторгнення. Деякі співробітники розвідки самої України, як і раніше, скептично ставлячись до того, що Путін завдасть удару, планували найгірше. Кирило Буданов, начальник військової розвідки України, сказав, що за три місяці до початку війни він перевіз архіви зі свого штабу та підготував запаси палива та боєприпасів.

Державний секретар Ентоні Блінкен (ліворуч) під час зустрічі 21 січня в Женеві з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим (не показано). (Емілі Сабенс/The Washington Post; Anadolu Agency/Getty; iStock)

Американські попередження були повторені 19 січня, коли Блінкен здійснив короткий візит до Києва для особистої зустрічі із Зеленським та Кулебою. На жах секретаря, Зеленський продовжував стверджувати, що будь-який публічний заклик до мобілізації викличе паніку, а також втечу капіталу, яка підштовхне і так хитку економіку України до краху.

Хоча Блінкен, як і в попередніх бесідах, наголосив на важливості збереження Зеленського та його уряду у безпеці та цілісності, він був одним із кількох високопосадовців, які спростували повідомлення про те, що адміністрація закликала їх евакуюватися зі столиці.

«Ми сказали Україні дві речі», – згадував пізніше Блінкен. «Ми підтримаємо вас, хоч би що ви хотіли зробити. Ми рекомендуємо вам подивитися… на те, як ви можете забезпечити безперервність урядових операцій залежно від того, що станеться».

Це може означати, що треба сховатися у Києві, переїхати на захід України чи перевести уряд до сусідньої Польщі.

Зеленський сказав Блінкену, що він лишається.

Він почав підозрювати, що деякі західні чиновники хочуть, щоб він утік, щоб Росія встановила маріонетковий уряд, який би дійшов згоди з державами НАТО шляхом переговорів.

«Західні партнери хотіли цього – я впевнений, що хтось дуже турбувався про те, що станеться зі мною та моєю родиною», – сказав Зеленський. «Але хтось, ймовірно, хотів просто швидше покінчити з усім цим. Я думаю, що більшість людей, які мені дзвонили – ну, майже всі – не мали віри в те, що Україна зможе вистояти і вистояти».

Аналогічним чином, попередження українців готуватися до війни, як цього хотіли деякі партнери, сказав він, послабило б країну економічно та полегшило б росіянам її захоплення.

«Нехай люди в майбутньому обговорюють, правильно це було чи ні, – згадував український лідер, – але я безперечно знаю та інтуїтивно відчуваю – ми обговорювали це щодня в Раді національної безпеки і оборони і так далі – у мене було відчуття, що [росіяни ] хотіли підготувати нас до м’якої здачі країни. І це лякає».

X.

На прес-конференції 19 січня Байден сказав, що, на його думку, Росія вторгнеться до країни. Путін зайшов надто далеко, щоб відступати. «Він має щось зробити», – сказав президент.

Байден пообіцяв, що Захід відповість на напад Росії. «Наші союзники та партнери готові зазнати серйозних витрат і завдати значної шкоди Росії та російській економіці», – сказав він, передбачивши, що якщо Путін віддасть наказ про вторгнення, то це стане «катастрофою» для Росії.

Це було одне з найрішучіших попереджень Байдена досі. Але президент також заплутав ситуацію, припустивши, що «незначне вторгнення» російських військ, на відміну від повномасштабного вторгнення, може не викликати такої жорсткої відповіді, якою він та його союзники загрожували.

«Одна справа, якщо це незначне вторгнення, і тоді нам доведеться сперечатися про те, що робити і не робити, і так далі», – сказав Байден, давши зрозуміти, що НАТО не є єдиною у своєму неприйнятті будь-якого застосування сили Росією.

«Якщо буде щось, де російські сили перетнуть кордон, уб’ють українських бійців і так далі, я думаю, це все змінить», – сказав Байден, коли пізніше на прес-конференції репортер попросив його уточнити, що він мав на увазі під «незначним вторгненням».

«Але від того, що він [Путін] зробить, залежить, якою мірою ми зможемо досягти повної єдності на фронті НАТО».

Байден на прес-конференції 19 січня, де він сказав, що думав, що Росія вторгнеться. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Деметріус Фріман/The Washington Post; iStock)

Коментарі Байдена виявили тріщини у плануванні його власної адміністрації, а також у НАТО. Блінкен був у Києві і присягався, що Сполучені Штати підтримають Україну всіма способами, окрім запровадження власних сил, якщо країна зазнає нападу. Але приватно чиновники адміністрації вже кілька тижнів обмірковували, як вони дадуть відповідь на «гібридну» атаку, в якій Росія може завдати руйнівних кіберударів по Україні та обмежений напад на східну частину країни.

Зеленський та його помічники, які ще не були впевнені в тому, що Путін почне війну, відповіли на коментарі Байдена про «незначне вторгнення» їдким твітом.

«Ми хочемо нагадати великим державам, що не буває незначних вторгнень і малих держав. Так само, як не буває незначних жертв і маленького горя від втрати близьких. Я говорю це як президент великої держави».

Наступного дня Байден уточнив, що якщо «будь-які зібрані російські підрозділи перейдуть український кордон, це буде вторгненням», за яке Путін заплатить. Але чиновники Білого дому тихо обурювалися, що коли адміністрація намагалася заручитися підтримкою України, Зеленський був більше зацікавлений у тому, щоб тицьнути президентові в око за незручний коментар.

[ Шість поглядів Росії на Україну ]

«Це було прикро», – сказав колишній співробітник Білого дому. «Ми робили кроки, які намагалися допомогти йому, і було відчуття, що він захищає свій власний політичний бренд, або заперечуючи, або проеціюючи впевненість, тому що це було важливо для нього на той час».

Помічник Зеленського, який допомагав складати твіт, сказав, що він був покликаний спростувати Байдена, але також був легким і гумористичним, щоб розрядити напругу, що наростає. Оточення Зеленського непокоїлося, що прогнози Вашингтона про те, що війна не за горами, можуть мати непередбачені наслідки.

Поки Байден надавав роз’яснення, команда Зеленського намагалася заспокоїти Вашингтон примирливим посланням.

«Дякую @POTUS за безпрецедентну дипломатичну та військову допомогу [США] для [України]», – написав Зеленський у Твіттері, супроводжуючи повідомлення емодзі із зображенням прапорів США та України.

ХІ.

21 січня в Женеві був холодний, похмурий день, поривчастий вітер хльостав поверхню зазвичай спокійного озера, що носить ім’я швейцарського міста. Коли Блінкен і його помічники сиділи навпроти своїх російських колег за столом, накритим у бальному залі розкішного готелю на березі, міністр запропонував як метафору білі кола. Можливо, сказав Блінкен міністру закордонних справ Росії Сергію Лаврову, вони матимуть змогу заспокоїти бурхливі води у відносинах між двома країнами.

Вони обмінялися напруженими люб’язностями і торкнулися інших питань – суперечки про розміри та діяльність посольств у столиці один одного, іранська ядерна угода – перш ніж перейти до України. Блінкен знову виклав позицію США. Якщо Путін має законні побоювання щодо безпеки, Сполучені Штати та їхні союзники готові обговорювати їх. Але щойно розпочнеться вторгнення в Україну, західні санкції будуть швидкими та нещадними, ізолюючи Росію та завдаючи шкоди її економіці, а альянс надасть Україні масовану військову допомогу. Якщо хоч один російський солдат або ракета торкнеться бодай одного сантиметра території НАТО, Сполучені Штати захищатимуть своїх союзників.

Блінкен знайшов відповіді Лаврова різкими і непохитними. Після півтори години безплідного листування здавалося, що сказати більше нічого. Але коли їхні помічники почали виходити з бальної зали, Блінкен утримався і попросив російського міністра поговорити з ним наодинці. Вони увійшли до невеликого сусіднього конференц-залу і зачинили двері, поки американська та російська команди незручно стояли зовні.

Блінкен і Лавров перед зустріччю 21 січня в Женеві. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Алекс Брендон/AFP/Getty; iStock)

Протягом майже 18 років перебування Лаврова на посаді міністра закордонних справ Росії американські дипломати знаходили його прямолінійним та доктринерським, але іноді відвертим та реалістичним у відносинах між двома країнами. Після чергового обговорення ситуації в Україні Блінкен зупинився і запитав: «Сергію, скажіть мені, чого ви насправді намагаєтеся досягти?» Чи справді йдеться про побоювання з приводу безпеки, які Росія висловлювала знову і знову – про «посягання» НАТО на Росію та про можливу військову загрозу? Чи річ у майже теологічній вірі Путіна в те, що Україна завжди була і залишається невід’ємною частиною Росії-матінки?»

Не відповівши, Лавров відчинив двері і пішов, його співробітники пішли за ним.

Це була остання особиста зустріч вищих посадових осіб з питань національної безпеки Росії та США перед вторгненням.

Байден ще раз поговорив із Путіним по телефону. За повідомленням Білого дому, 12 лютого він сказав російському президенту, що «хоча Сполучені Штати, як і раніше, готові до дипломатичних дій у повній координації з нашими союзниками та партнерами, ми однаково готові і до інших сценаріїв».

XII.

За день до цього міністр оборони Великобританії Бен Уоллес прилетів до Москви, щоб зустрітися зі своїм російським колегою Сергієм Шойгу, довгожителем у Кремлі, який допоміг створити образ крутого парубка Путіна.

Уоллес хотів ще раз запитати, чи є можливість для переговорів щодо вимог Путіна щодо розширення НАТО та діяльності альянсу у Східній Європі. Росіяни, за його словами, не виявили жодного інтересу до переговорів.

Уоллес попередив Шойгу, що Росія зіткнеться із запеклим опором, якщо вторгнеться в Україну. «Я знаю українців – я відвідував Україну п’ять разів – і вони боротимуться», – сказав Уоллес.

«Моя мати українка», – відповів Шойгу, маючи на увазі, що він краще знає народ. «Це вся частина нашої однієї країни».

Потім Уоллес торкнувся питання перспективи санкцій. Шойгу відповів: «Ми можемо постраждати, як ніхто інший». А я відповів: «Я не хочу, щоб хтось страждав».

Шойгу озвучив довгий і вже звичний перелік претензій і сказав, що Росія не може миритися із західною траєкторією України. «Це було в певному сенсі незрозуміло», – сказав британський чиновник, який був присутній на зустрічі.«Всі хотіли продовжувати переговори – ми повертали з дороги, але вони не їхали».

Коли британські чиновники вже збиралися йти, Шойгу звернувся до Уоллеса. Він подивився мені у вічі і сказав: «У нас немає планів вторгнення в Україну», – згадує Уоллес. «Це показує, наскільки це була брехня».

Міністр оборони Великої Британії Бен Воллес (праворуч) із російським колегою Сергієм Шойгу. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Тім Хаммонд/MoD Crown Copyright/Getty; iStock)

Через тиждень, 18 лютого, Байден зателефонував лідерам кількох союзників по НАТО і розповів їм про останній аналіз США. Пізніше Байден сказав журналістам у кімнаті Рузвельта у Білому домі: «На даний момент я переконаний, що він ухвалив рішення» про вторгнення. «У нас є підстави так рахувати».

Французи, проте, продовжували шукати вихід із кризи.

20 лютого Макрон зателефонував Путіну і попросив його погодитись на зустріч у Женеві з Байденом. Ця розмова змусила французького президента повірити, що Путін нарешті готовий шукати шляхи врегулювання.

«Ця пропозиція, яка заслуговує на увагу», – сказав Путін, згідно з записом розмови, показаної через кілька місяців у документальному фільмі телеканалу France TV «Президент, Європа і війна».

Макрон натиснув на російського лідера.

«Але можемо ми сьогодні, наприкінці цієї розмови, сказати, що ми згодні в принципі? Я хотів би отримати від вас чітку відповідь щодо цього. Я розумію ваш опір призначенню дати. Але чи готові ви рухатися вперед і сказати сьогодні: « Я хотів би провести зустріч [віч-на-віч] з американцями, а потім розширити її до європейців»? Чи ні?»

Путін не взяв на себе зобов’язання і, схоже, був зайнятий важливішими справами. «Якщо бути з вами гранично відвертим, я хотів піти [пограти] у хокей, тому що зараз я в спортзалі. Але перш ніж розпочати тренування, дозвольте запевнити вас, я спочатку подзвоню своїм радникам».

«Je vous remercie, Monsieur le President», – підсумував Путін, подякувавши його французькою мовою.

Чути, як Макрон захоплено сміється, коли він кладе слухавку. Французький президент і його радники думали, що їм вдалося досягти прориву. Дипломатичний радник Макрона Еммануель Бонне навіть танцював.

Але наступного дня в телезверненні Путін офіційно визнав дві сепаратистські українські провінції на Донбасі, включаючи територію, яку контролює Київ, незалежними державами. Це була яскрава ознака того, що Путін, якщо відкинути його франкомовні люб’язності, має намір розчленувати Україну.

XIII.

Поки Британія та Франція робили останні спроби дипломатії, світові лідери зібралися в Мюнхені на щорічну безпекову конференцію. Зеленський був на ній, що викликало в деяких американських чиновників побоювання, що його відсутність може дати Росії ідеальний момент для завдання удару. Інші запитували, чи не вірив український лідер в те, що Росія нападе, і чи не скористався він можливістю покинути країну до того, як почнуть падати бомби.

У своїй промові Зеленський нагадав аудиторії, що його країна вже перебуває у стані війни з Росією, а українські війська воюють проти східних сепаратистів із 2014 року.

«Щоб дійсно допомогти Україні, не потрібно постійно говорити лише про дати ймовірного вторгнення, – сказав Зеленський. Натомість Європейський Союз та НАТО мають прийняти Україну у свої організації».

Деякі європейські чиновники все ще не переконані, що напад неминучий. Один із них сказав репортеру: «У нас самих немає чітких доказів того, що Путін ухвалив рішення, і ми не бачили нічого, що могло б свідчити про протилежне».

«Було відчуття потойбіччя», – сказав британський чиновник. У кулуарних бесідах американські та британські чиновники були переконані у неминучості вторгнення, але «у залі не було такого настрою».

Дехто в Лондоні почав сумніватися у собі, сказав британський чиновник. «Люди казали, що [ми] помилилися в Афганістані. Ми повернулися і знову прочесали розвіддані по [Україні]».

Зеленський в інтерв’ю The Post у своєму офісі в Києві 8 серпня. (Емілі Сабенс/The Washington Post; Хайді Левін для The Washington Post; iStock)

Вони дійшли того ж висновку – Росія вторгнеться. Але, незважаючи на дипломатичну кампанію США та обмін розвідданими, це, як і раніше, було важко реалізувати.

«Якщо ви дізнаєтеся про чиїсь плани нападу на країну, і ці плани здаються абсолютно шаленими, є шанс, що ви відреагуєте раціонально і вирішите, що це настільки шалено, що цього не станеться», – сказав Хейсбург, французький експерт з безпеки.

«Європейці переоцінили своє розуміння Путіна», – сказав він. «Американці, я вважаю, … замість того, щоб намагатися вживити себе в голову Путіна, вирішили, що діятимуть на основі даних і не турбуватимуться про те, чи це має якийсь сенс чи ні».

Причин для подиву було багато. Американська розвідка показала, що військові плани Кремля не доходили до командирів на полі бою, які мали їх реалізовувати. Офіцери не знали своїх наказів. Війська з’являлися на кордоні, не розуміючи, що вони вирушають на війну. Деякі американські урядові аналітики були спантеличені відсутністю зв’язку у російських збройних силах. На думку аналітиків, все було настільки заплутаним, що плани Росії могли провалитися. Але ця думка залишилася у меншості.

Для Кулеби переломний момент настав у дні після Мюнхенської конференції 18-20 лютого, коли він знову вирушив до Вашингтона. «У ці дні я отримував більш конкретну інформацію, – згадує він. У конкретному аеропорту А в Росії, сказали йому, п’ять транспортних літаків уже перебували в повній бойовій готовності, готові будь-якої миті прийняти десантників і перекинути їх у напрямі конкретного аеропорту Б в Україні.

«Саме тут ви бачите послідовність подій та логіку того, що відбувається», – сказав він.

Представники західної розвідки, озираючись назад на те, що виявилося безславним нападом Росії на Київ, визнають, що вони переоцінили ефективність російських збройних сил.

«Ми вважали, що вони вторгнуться в країну так, як ми вторглися б», – сказав один британський чиновник.

XIV.

Раннього вечора 23 лютого Білий дім отримав термінове повідомлення розвідки. Існувала «висока ймовірність» того, що вторгнення почалося. Війська були в русі, і росіяни випустили ракети за цілями в Україні. Найвищі радники президента зібралися; одні зустрілися у ситуаційній кімнаті, інші – по захищеній лінії.

Салліван розмовляв з Єрмаком, начальником штабу Зеленського. У Києві був «надзвичайно високий рівень збудження», сказала людина, знайома з розмовою. «Вони не виходили з-під контролю. Просто вони були вкрай емоційними, але так, як і слід очікувати».

Єрмак сказав Саллівану почекати – він хотів покликати Зеленського до телефону, щоб поговорити безпосередньо з Байденом. Салліван з’єднав дзвінок з Договірною кімнатою, частиною резиденції Білого дому на другому поверсі, що використовується як кабінет, і з’єднав з президентом.

Зеленський закликав Байдена негайно зв’язатися з якомога більшою кількістю інших світових лідерів та дипломатів. Він повинен сказати їм, щоб вони виступили публічно, а також зателефонувати безпосередньо Путіну та сказати йому, щоб він «вимкнув це».

«Зеленський був стривожений, – згадує співрозмовник. Він попросив Байдена» надати нам усі розвіддані, які тільки можна. Ми боротимемося, ми захищатимемося, ми зможемо втриматися, але нам потрібна ваша допомога».

Про цю історію

Харріс повідомляв з Вашингтона та Лондона; ДеЯнг – з Вашингтона, Брюсселя, об’єднаної бази Рамштайн та Штутгарт у Німеччині; Хуршудян – з Києва; Паркер – з Вашингтона; Слай – із Лондона. Пол Зонне та Олів’є Нокс у Вашингтоні, Суад Мехеннет у Берліні, Рік Ноак у Парижі та Сергій Моргунов у Києві зробили свій внесок у підготовку цього звіту.

Оригінал статті

ROAD TO WAR – УСІМ | UWIN

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.