ВІДБУДОВА, КОНФЕРЕНЦІЇ, МАНІФЕСТИ…
1 min read
Потрібно відповісти на три запитання: (1) Яка може бути відбудова, поки триває війна (2) Навіщо всі ці численні конференції? (3) Навіщо громадянському суспільству всі ці маніфести?
Почнемо.
1. Яка може бути відбудова, поки триває війна?
По-перше, без негайної відбудови не буде перемоги — без відновлення мостів, доріг та електростанцій неможлива ефективна оборона.
По-друге, ця війна є війною на виснаження, тому Україна мусить якомога швидше відновити економіку, щоб були робочі місця та податки в бюджеті. Думаю, всім зрозуміло, що без грошей війну не виграти, і не можна покладатися лише на західні субсидії. Захід робить правильно, спонукаючи Україну брати гроші не на рибу, а на вудку. Якщо колись грали в стратегічні комп’ютерні ігри, ви пам’ятаєте: в одному куточку екрана воюєш, в іншому будуєш, і якщо припиняєш будувати, то дуже швидко припиняєш і воювати.
По-третє, мільйони людей втратили дім. Наближається зима.
Четверте і, може, найголовніше. Мільйони людей виїхали. Вони не повернуться, якщо не буде куди повертатися, — а це не лише домівки, а школи для їхніх дітей, лікарні, врешті, робочі місця. Люди не живуть там, звідки виїхали всі лікарі. Люди не везуть дітей туди, де немає шкіл. І якщо вони не повернуться, це означає, що путін переміг, принаймні частково, у своєму прагненні знищити українське майбутнє.
Поки я пишу ці рядки, офіційні представники десятків країн по черзі роблять свої короткі заяви про підтримку України, оголошуючи суми та умови їх надання. І всі повторюють: відновлення має розпочатися негайно. (Моє серце тішиться, коли чую інші умови надання допомоги, але про це напишу окремо.)
2. Навіщо всі ці численні конференції?
Відновлення України є найскладнішим і наймасштабнішим проєктом на планеті за останні півсотні років. Ніхто не знає, як підійти до цієї задачі. Десятки think tanks, консалтингових компаній та університетів запропонували свої ідеї. Саме на таких конференціях з цих нарисів народжуються узгоджені принципи й архітектура системи. Це вже третя подібна конференція, і від однієї до іншої крок за кроком зростає розуміння й узгодженість, що і як робити.
Це довгий процес, і швидко не буде. Ті самі люди, які спочатку не вірили в досяжність безвізового режиму чи в його значення, потім в досяжність і значення томосу, потім в досяжність і отримання важких озброєнь, потім в досяжність і значення статусу кандидата в члени Євросоюзу, — сьогодні сумніваються в досяжності відновлення України, у своєчасності цього процесу (див. пункт 1), у можливості побудувати прозору та підзвітну систему, у необхідності численних зустрічей для розробки цієї системи. Але треба пам’ятати, що Божі млини мелють дуже повільно, і ми можемо оцінити пройдений шлях лише постфактум.
3. Навіщо громадянському суспільству всі ці маніфести?
Тут дозволю собі спочатку відповісти запитанням на запитання: а ви би що запропонували зробити?
Якщо ви хочете, щоб ваш голос почули, вам треба об’єднатися з тими, хто поділяє ті самі цінності та цілі. Вам треба домовитися, що саме робити, яким чином, з ким про що говорити тощо. Вам треба зробити так, щоб вас помітили ті, до кого ви хочете достукатися. Для цього потрібно зустрічатися між собою й говорити — розумію, що чимало людей ненавидять таку говорильню, але немає іншого способу порозумітися заради співпраці. Для цього потрібно складати й підписувати документи — розумію, що чимало людей ненавидять такі папірці, але немає іншого способу зафіксувати домовленості та представити їх третім особам. А що би Ви запропонували зробити?
Іншими словами: я сам не люблю розмови та папірці — але це працює.
Від УСІМ:
Очевидно, що про відбудову України потрібно говорити навіть поки ще триває війна. Щоправда, при цьому годилося б пам‘ятати, що зараз і негайно відбудовувати житловий фонд чи інфраструктуру означає плодити нові об‘єкти для ворожого враження. Так Зеленський будував дороги для того, щоб по ній могла пройти ворожа техніка…
Конференції також, безумовно, потрібні. Перш за все, щоб обговорювати конструктивні ідеї, стратеґії та шляхи втілення їх у життя. Але аж ніяк не для пустопорожніх балачок або ситуативного обговорення друго-третьо чи десятирядних проектів.
На жаль, ніхто навіть не думає обговорювати ідею системних змін. При цьому носяться з «новим планом Маршалла», забуваючи, що засадничим у старому плані Маршалла була зміна суспільного устрою в Європі в цілому і в Німеччині зокрема. Той план не передбачав відбудову Третього Рейху. А от «новий план Маршалла» зациклений на відбудові… радянської України.
І третє — «громадянське суспільство». Ліберали в Україні жонглюють цим поняттям, як циркачі. Ну, про яке громадянське суспільство в Україні можна говорити, коли, за спостереженнями соціальних психологів свідомість цього суспільства вимірюється рівнем свідомості 9–11-річних дітей. Навіть не підлітків.
Отже, рівень національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства залишає бажати кращого і не дає жодних підстав називати це суспільство громадянським.
Інтелектуальній еліті України замислитися б нал цим і подумати, що і як годилося б зробити для піднесення цього рівня. Але ж хіба під силу це українській радянській інтеліґенції, яка ніяк не може відрізати пуповину, що зв‘язує її з колоніальним минулим?
Більше тут:
* * *
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.
