ХЕРСОН, ОКУПАЦІЯ…
1 min read
Хочете правду про Херсон? Читайте! З перших вуст. На другому пункті вже ридала вголос. На постскриптумі — істерика. Хай ще хтось мені хоча б заїкнеться про те, що “ну там же не стріляють”! Ім’я людини не публікую, самі розумієте чому.
1.
Область було окуповано дуже швидко. І так само швидко зникла можливість виїзду. Спочатку відсікли дорогу на Миколаїв через Посад-Покровське, потім через Станіслав і Олександрівку. Потім відрубали шляхи в напрямку Кривого Рогу, останній з яких був через сумнозвісний Давидів Брід, де колону цивільних накрили «Градами». В тій колоні була моя колега, їй та її маленькій доньці пощастило лишитись живими, але вона мовчить про те, що там коїлось. Виїхати зараз можна лише через Крим і територію РФ до країн Балтії. Це щонайменше $600 і чотири доби в дорозі автобусом. Для пересічної родини це нереально.
В області дуже багато росіян, і вони почуваються господарями. В селах коїться страшне. В Осокорівку (вона наразі звільнена, якщо не помиляюсь) разом з військовими зайшли лікарі, які констатували масові згвалтування. Як сказала одна з постраждалих, вік і зовнішність для загарбників значення не мали, гвалтували навіть дуже літніх жінок.
Прекрасне село на березі лиману, Олександрівка, більше не існує, його зрівняли з землею. Голова Станіславського ОТГ та мешканці Станіслава досі займаються евакуацією та похованням тіл загиблих, все на свій страх і ризик, бо обстріли не вщухають.
Славнозвісна Чорнобаївка… “Серіал”, про який з таким захватом і гумором жартували всілякі експерти. Нам не було з того ані смішно, ані радісно, бо там люди. Це велике село, яке за кожну серію цього пекельного серіалу платить людськими життями. Є загиблі і поранені, діти і дорослі. Є вулиці, на яких не лишилось жодного цілого будинка.
Білозерка. Там танки стоять між хатами і від пострілів здригається земля. Таких сіл безліч по області, і в кожному своя історія жахів війни пишеться пакетами «Градів».
Херсон. Моє чудове південне місто, мій дім. Трагедія окупації Херсона почалась одразу і криваво, битвою за Антонівський міст. Передмістя Херсона, Антонівка і Киндійка були під обстрілами кілька днів, а потім ще кілька не вдавалося домовитись про евакуацію мешканців, які вціліли під обстрілами. Люди тікали, в чому були і як могли. Серед них мій знайомий, йому довелось разом з родиною рятуватись під обстрілами, бо від їх будинку лишилась одна стіна. З того часу він від голосних різких звуків просто втрачає свідомість.
А потім в місто заїхали танки. І сталась трагедія Бузкового парку: там містяни пішли на танки з коктейлями Молотова. Крупнокаліберним кулеметом їх розірвали за секунди. Росіяни довго не пускали нікого, щоб забрати тіла. Місцевий священик, панотець Сергій Чудинович, на свій страх і ризик разом з кількома чоловіками поховав героїв у братській могилі прямо там, у парку. В перші дні окупації Херсона з важкої зброї обстріляли будинки на вулицях Тарле і Перекопській. Сказали, це помста за опір в Бузковому парку.
Наприкінці квітня в області відрубали зв’язок. Липкий жах від неможливості подзвонити рідним і дізнатись, чи живі вони, я не забуду до скону. Ми їздили на околицю міста, бо туди добивав зв’язок з Миколаївщини. Потім зв’язок повернули, але лише для того, щоб за місяць вимкнути знову, і його нема вже другий тиждень. Взагалі ніякого і ніде, навіть міські телефони не працюють.
Інтернет є лише в тих, хто ще до війни підключив його від маленьких локальних провайдерів. Люди знімають паролі з домашнього вайфаю, щоб сусіди теж могли скористатися. Всі заклади і установи, які мають інтернет-зв’язок, познімали паролі і повідомили про це у соцмережах, щоб люди мали можливість зв’язатися з рідними. На центральній вулиці Суворова в одній точці слабенько ловить зв’язок оператора лайфсел, там юрба людей, на лавках, на парапетах.
Банки і фінансові установи. Аваль пішов практично одразу, не надавши людям можливості ані перевести кошти, ані зняти. Ощад тримався до останнього, аж поки туди не прийшли озброєні військові і не сказали “це тепер наше”.
Ми будемо довіку вдячні Привату, що він досі з шкіри пнеться, але не залишає своїх клієнтів напризволяще. Зняти готівку можна у відділеннях. Черги неймовірні, але ж можна. Коли в нас вкрали зв’язок, служба підтримки банку знайшла можливість проходити автентифікацію без смс.
Якщо не вдалося достоятись в черзі, то в Херсоні є тепер нова спеціальність — обнальщик. Людина, яка дасть вам готівкою суму, яку ви переведете їй на картку. Під відсоток, від 2% до 10% від суми.
Русскій мір позбавив нас аптек і ліків. Ліки продаються на узбіччях доріг і на базарах з багажників машин під пекучим сонцем. Або через телеграм-групи, з тих-таки машин. В телеграм-групах, щоб підкреслити, що ліки якісні, роблять приписку “українські” або “не Крим”. Якщо, не доведи Боже, щось серйозне — ліки будуть шукати всі родичі і друзі хворого у всіх кінцях міста одночасно. І не факт, що знайдуть. Був момент, коли пляшечка перекису водню коштувала до ста гривень. Сьогодні за упаковку препарату Лінекс хотіли 850 грн.
У перших числах травня можна було йти повз парк тротуаром і раптом помітити, що в траві лежать снайпери. І одночасно по дорозі їде БТР з автоматниками. Звернути нікуди, пришвидчити крок не варто, може бути розцінено як завгодно і просто застрелять.
Десь під кінець квітня росіяни вгатили по центру міста ракетою, щоб звинуватити в цьому ЗСУ. Результат — ніхто не повірив в обстріл ЗСУ, в центрі годі було знайти цілої шибки. Прилетіла ця залізяка метрів за 600 від мого дому, на щастя я там не ночувала, але ранком бігла так, що думала серце вилетить. Того разу пощастило, вибухова хвиля пішла в іншому напрямку, навіть вікна цілі.
Сьогодні вже 105-та доба, як я не вмикаю світло. Росіяни в темний час доби їздять містом на важкій техніці і світять у вікна потужним прожектором, якщо вікна світяться.
Вихід з дому прирівнюється до виходу у відкритий космос: видалити з телефона взагалі ВСЕ, бо телефон можуть перевірити в будь-який час і за результатами перевірки можна не повернутись додому. Люди зникають. Деяких потім повертають, а хтось в полоні вже більше місяця і доля їх невідома. Причому в полон втрапляють навіть зовсім юні, після одного з мітингів схопили 18-річного хлопця. Відпустили рівно через місяць, день в день.
2.
Попри весь цей жах, опір є! Ми не коримось мовчки. Попервах були велелюдні мітинги, і то дуже часто. Люди з прапорами йшли на БТРи і озброєних людей.
Потім мітинг розстріляли, кілька людей з тяжкими пораненнями втрапили до лікарні (розрив легені в жінки, відкритий перелом стегна в літнього чоловіка і т.д.). Опір став прихованим, але він є! Від розклеювання листівок до мазків фарби в кольорах нашого прапора, стрічки наших кольорів на деревах. А днями відомий херсонський волонтер дядя Гриша (Григорій Янченко) їздив дніпровським ринком із увімкненим на всю гучність треком “Вова, їбаш їх”. Вуличні співаки співають українських пісень, українська музика лунає з магазинів. “Ой у лузі червона калина” співають літніми вечорами у дворах багатоповерхівок, щоб незрозуміло було, звідки саме звук.
Херсон щодня доводить, що ми — Україна! Як може, в умовах тотального терору.
3.
Наша єдина, одна на всіх притомних херсонців, мрія — звільнення Херсона і перемога. Ми віримо в ЗСУ, як у Бога! Так, ми боїмося. Так, плекати надію щодень важче. Так, росіян тут як сарани, у нас прямий портал з пекла через Крим. Але ми чекаємо і сподіваємось на звільнення!
Пограбована, обікрадена, понищена і сплюндрована Херсонщина чекає і сподівається! Ми стали боятися тиші. Бо коли ми чуємо гуркіт канонади, ми думаємо, що це наші до нас ідуть.
4.
Щодня крається серце, бо від нас обстрілюють тоннами смертоносного залізяччя Миколаїв. Листування в месенджерах “від нас полетіло, тікайте в укриття бігом”. Після артобстрілу перекличка з миколаївцями “ви цілі?”
Найстрашніше — що забудуть. Коли не гуркотить над головою і повз вікно не проїздять Z-ки, дуже легко забути. Ще страшніше — що не стане сили нас відвоювати.
Найболючіше — коли кажуть “ви самі винні”, “давайте віддамо росіянам Херсонщину, тоді вони не підуть далі”. Дико боляче, коли профільний міністр транслює меседж “ви маєте зробити вибір на користь України і виїхати”. Нам три місяці казали “покажіть, доведіть, що Херсон — це Україна”, і ми показували і доводили. Нам казали “зелених коридорів нема, не виїздіть, небезпечно”.
А тепер міністр у справах окупованих територій закидає нам ледь не співпрацю з ворогом. Про те, як виїздити з області, розкажуть сотні розстріляних автівок цивільних громадян і волонтерів, яких просто розстріляли як в тирі. Коли таке каже міністр, то складається враження, що нас вже просто списали у незворотні втрати.
А світ має почути і зрозуміти: Україна щодня платить криваву дань молоху війни, і якщо не підтримати нас в цій боротьбі, то Наша окупована реальність стане і їхньою також.
П.С. І вже від себе додам.
Знаєте, що сказала мені ця людина після розмови? Я просто процитую:
“Нат, страшно. Не вмерти страшно. Страшно вмерти не моментально. Вже думаю собі купити пачку каптопрезу, і якщо раптом що — випити її всю, просто обвалить в ноль тиск і всьо. Якщо, наприклад, привалить стінами при артобстрілі. Або якщо по мене прийдуть, мало лі… вже три дні думаю. Просто не розумію, як дозу розрахувать”.
* * *
А ви додали свій підпис до Звернення?
Щоб додати ваш підпис, вишліть на ел. пошту ukrainainternational@gmail.com свої ім‘я та прізвище, вкажіть рід занять і посаду, а також місто, штат (регіон) і країну свого проживання.
ЗВІТ ОРҐАНІЗАЦІЙНОГО КОМІТЕТУ РУХУ СВІТОВОГО УКРАЇНСТВА – Ukrainian University Club
