ДВА ТЕКСТИ ОДНІЄЇ АВТОРКИ
1 min read
🙄 “Йой, і нашо нам те НАТО?”
Йшов якийсь енний раз, коли люди ставили мені це запитання.
1️⃣Ну, по-перше, курс на ЄС та НАТО закріплені у нашій Конструкції, це не підлягає дискусії впринципі і підлягати не може.
2️⃣По-друге, та підтримка, яку ми сьогодні отримуємо від НАТО, не будучи в НАТО, є надзвичайно вагомою для нашої армії.
3️⃣По-третє, це гарантії. Гарантії безпеки, а з ними – гарантії цілих міст, живих людей, дітей які матимуть батьків, гарантії миру та можливості збудувати своє гідне майбутнє. Жоден позаблоковий статус такою гарантією не є, і напад Росії це дуже чітко продемонстрував.
4️⃣Ну і, по-четверте, багато хто зараз робить закиди у сторону Фінляндії та Швеції, дані країни виявили бажання вступу до НАТО.
☝Членство України в НАТО – це історична закономірність. Це запорука мирної, вільної та демократичної Європи, а разом з нею і України, бо Україна – це невід’ємна частина Європи.
Мова — це зброя, і ми не можемо стріляти самі у себе.
🙄 Я зрозуміла, що щось не так, коли спустилась в укриття і не почула серед натовпу жодного українського слова. Жодного знайомого обличчя.
Сусіди поїхали, приїхали вимушені переселенці. Особисто я нічого проти цього не маю, сьогодні ми повинні бути єдиними, але…
🧐 Насправді, я не розумію, що ще має статися з цими людьми, щоб вони розмовляли українською. Особисто для мене це питання – принципове. Непринциповим воно може бути лише у випадку, якщо ти не знаєш історії свого народу і ціни, яку ми заплатили за можливість нашою мовою спілкуватись.
Чому її можуть вивчити іноземці, а нашим раптом “дуже складно”. Так, можливо, переживання, шок і тд., але коли поодинока примха перетворюється на загрозливу тенденцію, нічого хорошого це не передбачає.
Мова — це зброя, і ми не можемо стріляти самі у себе. Не зараз, не тепер.🤦♀️
