May 23, 2022

УСІМ | UWIN

Українська світова інформаційна мережа | Ukrainian Worldwide Information Network

ВИБІР МОВИ СПІЛКУВАННЯ: ДОСВІД І НАСЛІДКИ

1 min read

Владислав Рашкован пише на своїй сторінці у Фейсбуці, що багато людей відписалися від нього після поста про українську мову:

«Це не гарно і не погано. Це свідомий вибір, який я поважаю. Але все одно хочу сказати, що контент від мови не залежить».

Далі автор запису повідомляє, про що він планує продовжити писати виключно українською мовою і завершує свій запис так:

«Якщо вам такий контент подобається, залишайтесь та рекомендуйте іншим — буду радий чути ваші думки. Якщо ні, спокійно відписуйтесь — в ФБ є багато іншого, більш якісного контенту».

Отже, маємо цікавий приклад досвіду і наслідків формального переходу традиційно російськомовного користувача соцмереж на спілкування українською мовою.

В. Рашкован лише констатує факт, що його перехід на українську відштовхнув від нього «багато людей» (цікаво було б знати, яку кількість, який відсоток), і висловлює свою повагу до «свідомого вибору» тепер уже колишніх його ФБ друзів.

Очевидно, що досвід пана Рашкована — лише один із численних випадків самоукраїнізації людей, передусім відомих людей, які із введенням у дію закону України про державну мову продемонстрували свою законопослушність і зробили свій свідомий вибір на користь української мови.

Безумовно, це — вчинок, який заслуговує поваги, і досвід, який заслуговує поширення.

Але ми спробуємо подивитися на вчинок і досвід В. Рашкована як на урок, якого напевно не усвідомлює й сам наш герой як людина вельми освічена і авторитетна, через що і його приклад є дуже важливим передусім як урок.

Що тут не так і який урок годилося б узяти з цього випадку?

Неважко зрозуміти із тексту і контексту обох згаданих записів В. Рашкована, що він вдався до суто формального переходу з однієї мови на іншу: учора вів свої записи в соцмережах російською, а наступного дня прокинувся з думкою, що відтепер буде писати українською, і тут же почав це робити.

Дуже добре! Лариса Ніцой, Ірина Фаріон та й багато інших українізаторів напевно пораділи або порадіють такому вчинкові цілого заступника виконавчого директора МВФ, який стався ще рік тому.

Радості ж тут, як виявилося, не так і багато. Мабуть, з-поміж тих, хто відписалися з друзів В. Рашкована, є й ті, кого він не хотів би втрачати у соцмережах, а то й у житті.

Напевно набагато приємніше було б, якби перехід з російської на українську не відняв, а додав, примножив кількість друзів В. Рашкована і — що навіть важливіше — підштовхнув інших наслідувати його приклад.

Цього не сталося. Як цього не стається і в інших подібних випадках. Чому?

Тут пояснення дуже просте —маємо випадок ще одного суто формального і, отже, ситуативного переходу з російської на українську.

При цьому ми не бачимо будь-якого сутнісного зрушення у свідомості як того, хто зробив рішучий крок у переході, так і у тих, хто вирішили залишитися у колі друзів Рашкована. Звісно, хтось зрадів його рішенню, але ж напевно більшість його друзів залишилися індеферентними — мовляв, «какаяразніца».

Таким чином, маємо ще один доказ того, що закон України про державну мову є виявом формальної, ситуативної українізації України. Він багатьох радує, але він не робить і не зробить Україну українською.

Потрібна сутнісна, системна українізація, про що пише у своїх статтях і нотатках Володимир Іваненко (див.: УКРАЇНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ФАКТ І ФАКТОР СИСТЕМНИХ ЗМІН: Збірка статей і нотаток. – Вашинґтон, 2019. – 230 с.).

Leave a Reply

© 2017 - 2021 Ukraina, Inc. All Rights Reserved. No part of this site can be used without a hyperlink to a particular publication.  Newsphere by AF themes.