КАЗУС ЄВГЕНІЇ БІЛЬЧЕНКО
1 min read
Мені мій приятель, зловтішаючись, прислав лінк на плачі Євгенії Більченко, яка тепер ридає десь у Росії. Виявляється, вона скористалася програмою повернення співвітчизників і перебралася до Росії, до свого руцкого міра, який вона так любить. І там у неї теж негаразди, травля якась тощо.
Приятель вважав, що мені радісно від цього стане. А мені тоскно. Мені щиро шкода пришелепувату професорку. Гидко від того, що мені її шкода з певним відтінком, а саме – шкода так, як жаліють розумово неповноцінних людей.
Тим часом, історія Більченко може бути предметом для осмислення. Це історія віруючої людини.Не релігійної, а саме віруючої. Тобто тієї людини, якій було плювати на факти. Вона керувалася емоціями. Їй плювати було на Донбас, на Придністров’я , на Абхазію. Тобто на всі ті місяця, куди прийшов руцкій мір і перетворив їх на задницю світу. Їй плювати було на придушення протестів у Росії. Плювати на диктаторську владу. Вона вигадала собі хороший рускій мір і подалася до нього. І там її чекало гірке розчарування.
Не поспішайте зверхньо казати, що вона дурепа. На нашій території теж повно подібних ідіотів. На Донбасі багато хто вірив, що Росія прийде і принесе з собою щастя. Так само на підконтрольній території маси народу увірували, що поганий артист, неосвічений, з манерами рішали з підворітні може повирішувати всі проблеми і вивести країну з кризи. Він, нікому нічого не обіцяючи, об’єднав віруючих з усіх регіонів України.
Так само народ у чималих кількостях вірили, що після поганого Трампа прийде хороший Байден і наведе порядок. Досить створити атмосферу істеричності в суспільстві і ніби адекватні люди збивають приціл і починають повторювати гасла з телевізора. І це насправді дуже сумно.
Я би закликав: перед тим, як зробити якісь глобальні висновки і згадай казус Більченко. І сам себе запитай: а чи не підмінив ти факти вірою? Чи не став ти віруючим? Після чесної відповіді на це запитання можеш робити глобальні висновки.
