ГОВОРИТЬ ПЕТРО ПОРОШЕНКО

Про ситуацію в Україні і з Україною в світі

До запаху воєнного гару, який став звичним для українців за роки повномасштабної війни, додався важкий сморід прогнилої зеленої цвілі. Просто із золотого унітазу співвласника «Кварталу 95» Міндича, про який у суботу написала навіть Financial Times у розгромній статті про масштаби української корупції. Важко недооцінити стрес, який нині переживаємо ми, українці, а також наші друзі та партнери за кордоном. Партнери шоковані, суспільство зневірене. А якої ще реакції чекати від українців, які по 10—15 годин сидять без електрики?

Усе це відбувається в умовах посиленого російського наступу, коли ми стоїмо на межі втрати стратегічних позицій на сході та півдні. Ми бачимо глибоку кризу довіри суспільства — до влади, фронту — до тилу, партнерів — до України. І водночас вражаюче неадекватну реакцію чинної влади на ситуацію, яка є найгіршою від початку повномасштабного вторгнення. Вона потребує відповідальних, рішучих і чесних кроків, передусім від влади.

Замість притягнення винних до відповідальності їм допомагають тікати за кордон. Санкції проти Міндича ухвалюють у такій редакції, що роблять його фактично недосяжним для українського правосуддя. Замітають сліди замість забезпечити екстрадицію. Замість вибачень і роботи над помилками посилюють брудну дискредитаційну кампанію проти НАБУ, активістів та опозиції, намагаються видати всіх критиків влади за російських агентів. Замість чесної розмови з суспільством посилюють цензуру в телемарафоні та підконтрольних телеграм-каналах, які працюють під тотальним контролем Офісу Президента.

Антикризовий план, з яким наша команда виходить у понеділок до парламенту, передбачає таке: національна єдність має перестати бути декларацією і декорацією. Потрібна чесна та відверта розмова за участі Президента, до якого накопичилося надто багато запитань. Одним із ключових кроків до відновлення довіри є гарантії ненападу влади на НАБУ та САП. Тепер зрозуміло, чому Офіс Президента атакував їх влітку, бо знали про записи, пам’ятали про свої слова і намагалися придушити справу ще в зародку. Тепер НАБУ має довести розслідування до кінця, хоч куди б вів корупційний слід. ДБР мають отримати чіткий сигнал не втручатися в роботу НАБУ і припинити тиск, і цей сигнал має надійти саме від Президента.

Відставка лише двох міністрів — це профанація. В оприлюднених записах фігурують прізвища щонайменше п’яти урядовців, і це лише те, що відомо нам. А знаємо ми далеко не все. Тож увесь цей корумпований колективний Кабміндіч має піти у відставку в повному складі. Йдеться не про персоналії, а про систему управління. Потрібне не тільки оновлення уряду, а й повернення йому політичної суб’єктності. Як і парламенту. Для цього потрібно повернути Конституцію з того фактичного «архіву», куди її відправила чинна влада. Україна є парламентсько-президентською республікою, і саме на основі цієї норми необхідно сформувати нову, дієздатну коаліцію замість чинного утворення, яке в парламенті існує де-факто як цивільний шлюб «Слуг народу» з недобитками ОПЗЖ.
Нова коаліція, що об’єднає всі патріотичні політичні сили, має сформувати уряд національного порятунку з фахівців із бездоганною репутацією. У критичні моменти української історії саме парламент був здатний відігравати вирішальну роль.

Можливо, для когось наш аналіз і пропозиції здаються занадто м’якими. Можливо, за інших обставин наші оцінки мали би бути значно гострішими, а влада заслуговує на суворіше покарання, ніж відставка уряду. Але лише через надзвичайно критичну ситуацію на фронті ми сформували пакет пропозицій так, щоб він не спричинив надмірної політичної турбулентності і не створив ризиків дестабілізації, а навпаки запобіг гіршим наслідкам. Ключовими словами нашого плану є довіра, справедливість і відповідальність. Лише з професійними підходами та відновленою довірою ми зможемо забезпечити і фронт, і дипломатію, від яких залежить виживання країни.

Від УСІМ:

Добре, що експрезидент Петро Порошенко висловлюється про ситуацію в Україні і з Україною в світі, яка склалася внаслідок корупційного скандалу, повʼязаного із Тимуром Міндичем і з оточенням президента Володимира Зеленського.-

Заява емоційна, дуже нагадує традиційні мітингово-базарні обговорення в соцмережах, і в цьому її слабість. Не може так говорити колишній президент, здатний до аналогічного мислення.

Зараз настав той момент, коли експрезидент мав би серйозно осмислити й переосмислити своє президентство і на основі такого критичного аналізу робити висновки й висловлювати свою позицію.

Перш за все П. Порошенко мав би пояснити для себе самого, для своїх виборців і для українського суспільства в цілому хоча б таке:

Як так сталося, що він як президент, його адміністрація і його політична партія прогледіли виникнення в Україні процесів руйнівного характеру, явно інспірованих Москвою, які привели до влади В. Зеленського і його команду?

За президентства Порошенка в Україні уже орудували потужні російські й проросійські сили, частина території уже була окупована, і спецслужби (СБУ, ГУР, СЗР та ін.) мали б ретельно відстежувати діяльність ворожих сил і зробити усе можливе для припинення їхньої діяльності.

Від самого початку появи в Україні «Кварталу 95», а відтак на екранах «Слуги народа» і «Сватів» було очевидно, що Москва чинить на українське суспільство незворотний вплив, оскільки нічого україноцентричного не було протиставлено цій пропагандистській кампанії.

Ми розуміємо, що президент Порошенко аж надто був зайнятий своїми незліченними реформами, які, за великим рахунком, виявилися не тільки неефективними, а й нікчемними. І першими серед них є ті три, якими він найбільше пишається: «Армія. Мова. Віра».

ЗСУ станом на 2019 рік були в кращому стані, ніж 2014 року, але, безумовно, могло бути й повинно було бути зробленим більше. Досить нагадати про численні вибухи на складах боєприпасів, про танк «Оплот», який так і не надійшов у війська, про ракетну програму тощо.

Мовний закон виявився ситуативним і фактично не спричинився до системної українізації України. Власне, він практично не запрацював. Найкращим доказом провалу цього закону стало те, що біженці з України 2022 року стали рознощиками зарази й агентами впливу «русского міра» по країнах Європи, Америки та інших континентів.

Томос від Вселенського патріарха не приніс в Україну церковно-релігійного замирення і створення єдиної Української православної церкви. Він вніс ще більший розкол в українське православʼя тим, що ситуація в Україні практично залишається незмінною, але православʼя в Україні виявилося організаційно відрізаним від українського православ’я у зарубіжжі.

Ми не спостерігаємо жодних навіть спроб осмислення П. Порошенком свого президентства, відвертої розмови із суспільством або хоча б із своєю партією про допущені помилки, бодай натяку на покаяння або хоча б на пошкодування про те, що своїм президентством Порошенко спричинився до приходу у владу «зелених більшовиків». І в цьому контексті є очевидним, що Зеленський справді став його вироком.

Сумно, що усе сказане вище не тривожить ні партію «Європейська солідарність», ні інтелектуальну еліту України, ні тим більше українське суспільство в цілому.

Володимир Іваненко