ВАЖКИЙ ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ
1 min read
Screenshot
Читати англійською
З приводу переговорів у трикутнику Вашинґтон—Київ—Москва із зупинками у Стамбулі…
Мусив відкласти те, чим займаюся усі ці дні поспіль і що маю продовжити сьогодні, щоб висловитися з приводу того, про що зараз найбільше говорять і пишуть ЗМІ, блоґери й широкий загал у соцмережах. Так, мова про переговорні меморандуми Києва та Москви, про спроби прямих переговорів між Україною та Росією, про висловлювання Зеленського, Путіна й Трампа, про приїзд чергової делегацію України в США… Хух! Дух перехоплює від одного лише переліку вервечки фактів і подій, які збилися у тугий клубок, що котиться в глухий кут, сиріч — у безвихідь. Попри намагання Трампа умовити Путіна на компроміс (договорняк) у припиненні війни, Кремль уперся рогом і ультимативно вимагає повної капітуляції України. Київ в особі ЗеКоманди під тиском того ж господаря Білого Дому готовий до повного припинення вогню, заявляючи про неможливість викоконання умов Москви, тобто неможливість капітуляції…
Найцікавіше у цьому рейваху ось що.
Росія, включаючи й витиснуту в екзил російську опозицію, яка тепер гастролює по світу і (за рідкісними винятками) не підтримує Україну у спротиві аґресорові, свідома того, з якою метою Путін ініціював операцію “зєльоних чєловєчков” проти України 2014 року, а відтак розв’язав і повномасштабну війну проти України 2022 року, перетворюючи терени України на суцільну Руїну, вбиваючи сотні тисяч та роблячи інвалідами мільйони військових і цивільних українців (у тому числі й російського походження), а десяток чи й більше мільйонів громадян України (в тому числі й російського походження) роблячи переміщеними особами. Там, на Росії, знають, що роблять і чому вони це роблять. Російська опозиція, яка мріє про зміну путінського режиму в Кремлі, як не дивно, навіть не заїкається про важливість поразки Росії у цій війні. Не вчить їх навіть урок Леніна, який вважав поразку Росії в Першій Світовій війні першою й необхідною умовою приходу більшовиків до влади.
В Україні вся політична “еліта”, яка прийшла до влади завдяки Майдану 2013–2014 року та внаслідок президентських виборів 2019 року, не маючи стратеґічного бачення перспектив розвитку України як сувереннної держави й переслідуючи власні шкурні інтереси, свідомо чи несвідомо практично здавала інтереси Україну оптом і в роздріб тій же Москві, дозволяючи Росії відкусувати територію України шматок за шматком і дозволяючи Кремлеві нагулювати апетит для зазіхання на все більші й більші кусені. “Пєрєстать стрєлять” і бажання домовитися із Путіним “гдє-то посрєдінє” були ключовими ідеями президентської програми Зеленського, і він багато зробив для цього розмінуванням Чонгару, будівницвом доріг і мостів у прикордонних реґіонах України, небажанням прислухатися до попереджень зарубіжних розвідок про підготовку РФ до вторгнення в Україну й приховуванням від українського суспільства реального стану речей… Політична “еліта” України навіть із початком повномасштабного вторгнення так і не усвідомила природи війни Росії проти України.
США у міжнародних відносинах, безумовно, переслідують свої інтереси; це цілком природньо, і українці апріорі не можуть вимагати від американців бути стовідсотково проукраїнськими. З погляду реалізації цих інтересів і формують свою політику щодо Росії та України адміністрація чинного президента (уряд), Конґрес США й американські політики та бізнеси. Американські еліти (інтелектуальна, політична, ділова та ін.) мають доволі обмежені уявлення про Росію й Україну та відносини між ними, винесені ними з американських загальноосвітньої та вищої шкіл та зняті з екранів і шпальт ЗМІ. При цьому треба пам’ятати, що східноєвропейський напрямок освіти й просвіти американців ось уже понад сто років визначає російський історичний міф та яскраво виражені проросійські впливи. Звісно, що за цих умов важко сподіватися на те, що політична еліта й урядове чиновництво та навіть і інтелектуальна еліта США можуть мати належне знання й усвідомлення справжньої природи російської аґресії щодо України й того, чому Москва просто не уявляє свого існування без України якщо не в конституційно затвердженому складі Росії як імперії, то принаймні у сфері свого повного, ба навіть тотального впливу.
Якби інтелектуальна еліта України була україноцентричною й належним чином виконувала свою місію упродовж трьох із половиною десятиліть української незалежності, на сьогодні Україна мала б освіту, просвіту й україноцентричну систему ЗМІ, а відтак і добре структуроване українське громадянсььке суспільство з високим рівнем національної свідомості й громадянської зрілості (відповідальності), а сама Україна була б іншою й інакшою від тієї, якою вона є тепер. Якби ця інтелектуальна еліта України була віддана своїй місії, через свої зв’язки в зарубіжжі, і передусім — в українській діаспорі, вона могла б серйозно зайнятися розвінчуванням російського історичного міфу, широким інформаційно-культурним фронтом виступила б проти російської пропаґанди з її антиукраїнськими наративами й сформувала б правдивий позитивний образ України.
На жаль, цього не сталося. Авторитет української науки й освіти та українських ЗМІ за межами України катастрофічно впав, і Україна практично програє у світовому інформаційно-культурному просторі. Дві хвилі української діаспори, рушійною силою яких була українська інтелектуальна еліта, свого часу справили справді потужний вплив на суспільства в країнах свого проживання, а відтак і на відносини вільного світу з СРСР. Наступні покоління цієї інтелектуальної еліти, одержували освіту в країнах свого проживання, піддалися впливові російського історичного міфу, і тому не дивно, що їхні нащадки, продовжуючи інтелектуальну діяльність дідів і батьків, змирилися із статусом-кво і не роблять навіть спроб протистояти впливам російського історичного міфу. Інтелектуали ж, які приїжджають з України у зарубіжжя на тривалу роботу або як гостьові учені й професори, везуть із собою той вантаж, яким їх наділила освіта й наука незалежної, але все ще радянської України. Оце й засмучує…
Таким чином, українське зарубіжжя не має інтелектуальної потуги, здатної на те, щоб піднімати рівень проукраїнської поінформованості інтелектуальної й ділової, а відтак і політичної еліт хоча б тих країн світу, в яких живуть численні українські громади, через які й справлявся б належний вплив на політиків та урядовців відповідних країн. Це помітно було 2014 року, тобто з початком прямої аґресії Росії проти України, коли в зарубіжжі активізувалися представники української діаспори, які привернули до себе (а відтак і до України) увагу своїм зовнішнім виглядом (передусім вишиванками) та прапорами України; більшість цих людей до того навіть не проявлялися як активісти в українських громадах і навіть були російськомовними. Інформаційно-роз’яснювальна робота була й залишається непосильною для цих людей. Представники ж старої української діаспори, які мали й мають доступ до цільових аудиторій у політичних, інтелектуальних і ділових колах, за рівнем своєї освітньої підготовки й поінформованості навіть не додумалися про нагальність налагодження українознавчої просвіти й консультування політиків та урядовців відповідних країн світу.
Провальність нашої інформаційно-роз’яснювальної роботи хоча б у країнах компактного проживання великих українських громад з великою кількістю українців, які працюють професорами університетів і коледжів, особливо виразно далася взнаки останнім часом, тобто у часі повномасштабної війни, з якою Росія зайшла в Україну у лютому 2022 року. Лише кілька представників кількамільйонної української діаспорі в США та Канаді проявилися більш-менш притомними публікаціями в солідних американських виданнях та інтернет-ресурсах. Очевидно, в країнах Європи та інших континентів ситуація не є кращою. Усвідомлення нагальності налагодження такої роботи, на жаль, не посилилося із перебігом війни.
Уважно відстежуючи інформаційні процеси, я навіть не змін накопичити достатньо матеріалів для узагальнення й осмислення цієї проблеми, і тому не буду обговорювати окремі приклади, ба навіть згадувати імена, а виходитиму з власного досвіду й моїх власних спроб розворушити інформаційне болото, в якому буквально тоне тема війни України за своє існування;
Через пару тижнів після повномасштабного вторгнення Росії в Україну як голова Орґанізаційного Комітету Руху Світового Українства я написав Звернення представників світового українства, опубліковане 12 березня 2022 року, у сподіванні, що його підтримають якщо не мільйони, то сотні тисяч українців та представників інших народів, які прийняли сторону України у цій війні. На превеликий жаль, Звернення не набрало й тисячі підписів. Лише 250 осіб підтримали Звернення, і більшість їх — не українці, а представники інших народів із 30 країн світу. Українці в масі своїй виявилися індифирентними, і це можна побачити по тому, як в українському сеґменті соцмереж вони ширили й коментували посилання на це Звернення або висловлювали своє ставлення до нього уподобайками. Сумно, чи не так?
Я дуже розраховував на те, що Українська Світова Інформаційна Мережа (УСІМ — http://www.ukrainainc.net) виросте в інформаційний ресурс, здатний стати незалежною потугою світового інформаційного простору. Але цього також не сталося. Ні в Україні, ні в українському зарубіжжі не виявилося україноцентричних журналістів і блоґерів, які могли б забезпечувати наш ресурс актуальною інформацією й виваженою аналітикою. Навіть на гонорарній основі. Ми вимушені були обмежитися передруками із соцмереж, і в цих наших передруках переважають не українські автори, а представники інших народів і країн, чиї рівні поінформованості й аналітичності якісно перевершують рівень емоційно наснажених українських авторів.
За роки війни мені довелося написати чимало статей, присвячених якраз інформаційно-роз’яснювальним складниками війни Росії проти України. Серед них є й статті про природу цієї війни, про російський історичний міф як фактор цієї війни, а також про стратеґію перемоги України в цій війні. Майже всі ці статті публікувалися не тільки українською, але й англійською мовами. Прикметно, що більше розуміння й підтримку ці статті знайшли не в українського, а в англомовного читача, і мені прикро констатувати цей факт.
Згадані публікації склали основу моєї книжки “Екзистенційна війна: Природа війни Росії проти України й Стратеґія Перемоги України”, яка нещодавно вийшла у світ англійською мовою і зараз доступна на Амазоні (див.: Existential War: The Nature of Russia’s War On Ukraine & Ukraine’s Victory Strategy — https://www.amazon.com/dp/196692464X). Простий пошук у Ґуґлі й Амазоні покаже, що на тему війни Росії проти України з’явилося зовсім небагато книжок, і моя книжка — сливе єдина, присвячена природі цієї війни й стратеґії перемоги України у цій війні.
Для мене було дуже важливо, щоб ця книжка вийшла англійською мовою і щоб вона терміново потрапила передусім перед очі політиків, урядовців і аналітиків-експертів, які беруть участь в ухваленні рішень, а відтак і до бібліотек університетів, коледжів, загальноосвітніх шкіл і публічних бібліотек. На жаль, не кожен може чи хоче придбати цю книжку собі або в подарунок. Ось чому я запустив збір коштів на підтримку розповсюдження книжки “Екзистенційна війна”. Сотні тисяч доларів потрібно для цієї кампанії. Щедра пожертва допоможе донести життєво важливу для України інформацію до тих, хто її найбільше потребує — https://www.gofundme.com/f/help-to-distribute-prof-ivanenkos-book.
Зараз складається така ситуація, коли саме ця моя книжка може і повинна допомогти політикам, урядовцям і експертам-аналітикам краін світу зрозуміти те, чого вони ще не зрозуміии й усвідомили в причинах і перебігу цієї війни, а також уточнити, скорегувати й остаточно визначитися, яку сторону зайняти у ситуації, що складається останнім часом.
Дуже сподіваюся на те, що свідомі українціперш за все, а за ними й проукраїнські представники інших народів і країн дружно відгукнуться на мою ініціативу й підтримають мої зусилля у поширенні й донесенні примірників моєї книжки до рук кожного члена Конґресу й адміністрації президента США, кожного політика і урядовця інших англомовних країн, а в решті країн — тих, які володіють англійською. Зокрема — і в Україні. Отож якщо ви, читаючи ці рядки, зважите за можливе пожертвувати якусь суму на розсилку моєї книжки, перейдіть за відповідним посилланням і “пригостіть мене кавою” — складіть пожертву на розсилку книжки проф. Іваненка (Donate to Distribute Prof. Ivanenko’s Book). Пам’ятайте, що така пожертва буде не менш важливою, ніж ваш донат на дрони, автомобілі та інші технічні засоби для бійців на лінії вогню.
Уже після того, як моя “Екзистенційна війна” зайняла свою бойову позицію на Амазоні, як журналіст, учениий і підприємець в інформаційній царині я вийшов із ініціативою, яка уже давно мала б появитися у конференцзалах української влади та української академічної й вишівської науки, але, на жаль, не появилася ні за тридцять довоєнних років незалежної України, ні за три роки війни, і яку я тепер презентую як незалежну приватно-громадську ініціативу Всеукраїнський Інформаційно-Культурний Фонд.
Цей ВІКФонд має стати фінансовою базою для реалізації наступних проектів: (1) створення україноцентричної всеукраїнської системи засобів масової інформації та формування україноцентричного інформаційного простору й потужного інформаційно-культурного фронту; (2) фінансування науково-дослідної, видавничої та просвітницької діяльності для розвінчування російського історичного міфу та поширення правдивої інформації про Україну, українську історію та культуру; (3) налагодження українознавчої освіти й просвіти через мережу українських університетів; (4) фондування всеукраїнської премії для журналістів, учених та діячів літератури й мистецтва за найвидатніші досягнення на всеукраїнському інформаційно-культурному фронті (в останньому випадку йдеться не про чергову скупеньку премію з медалькою, яких тепер хто тільки не роздає, а про престижну премію рівня американського Пулітцера із солідною фінансовою винагородою).
Мета ініціативи — зібрати для старту $100,000, а з часом створити тривку фінансову базу з мільйонами доларів, достатню для втілення в життя означених вище проектів. Для цього треба не так і багато — щоб світове українство в середньому розкошелилося на $50: хтось може пожертвувати лише $1, $10 або $100, а хтось — $1,000, $10,000 і більше… Спонсорський внесок або пожертву можна зробити, перейшовши за посиланням: Розбудовуємо Всеукраїнський Інформаційно-Культурний Фонд. Ви також можете зробити пожертву, використовуючи одну із наступних опцій: CashApp — $UkrainaInc; PayPal — через електронну пошту ukrainainc@yahoo.com або карткою, перейшовши за посиланням — https://www.paypal.com/paypalme/ukrainainc; Bitcoin — bc1qvuv9zsdvpf53uzq9lr2305ht3kawxd36gt4n0n
Це — не ситуативна ініціатива короткострокової дії, як безліч тих, що яких українці звикли. Це ініціатива стратеґічна й розрахована на тривалу перспективу — на роки, десятки років і навіть на століття вперед. Саме за такого підходу ми зможемо не тільки перемогти у війні, нав’язаній Україні Росією, а й розбудувати справді незалежну, успішну й квітучу Україну, в якій усім житиметься комфортно і щасливо. Тому було б просто чудово, якби світове українство нарешті проявило свою щиру і справді стратеґічну солідарність і єдність.
Слава Україні! Героям слава!
Проф. Др. Володимир Іваненко — голова Орґкомітету Руху Світового Українства, президент Українського Університетського Клубу та корпорації Україна Інк.
3–4 червня 2025 р.
Довідка: Проф. Др. Володимир Іваненко — голова Орґкомітету Руху Світового Українства, президент Українського Університетського Клубу та корпорації Україна Інк.
Стаття публікується на ресурсах:www.ukrainainc.com; www.ukrainainc.net; www.ukrainainc.org; www.ukrainianuniversity.club; www.ukrainianuniversity.org; www.volodymyrivanenko.com.
Прохання поширювати посилання на цю публікацію в соцмережах, у чатах або приватними повідомленнями.
Контактна електронна пошта: ukrainainternational@gmail.com; ukrainainc@gmail.com; ukrainainc@yahoo.com.
