СУБʼЄКТНІСТЬ УКРАЇНИ, ЯК ВОНА Є

Коли імперії будують плани, колонії погоджуються на борги та тишу

9 травня 2025 року ми стали свідками ритуалу геополітичного посилення зла. На Красній площі, в самому серці московського мілітаризму, Путін провів шоу — з технікою, пропагандою та головним символом — Сі Цзіньпіном, що стояв поруч. Присутність лідера Китаю на цьому параді — це не протокольна ввічливість, це офіційна легітимізація війни Москви проти України, за якою стоїть вже не лише Тегеран чи Пхеньян, а друга економіка світу та найбільша фабрика озброєнь.

І поки диктатор святкував, Україна… дотримувалася перемир’я, яке він сам же й оголосив. Не погоджене, не узгоджене, не підтверджене. Просто примусове повідомлення, яке ми покірно виконали.

Коли ворог диктує “тишу”, а ти її виконуєш — це не мир, це підкорення. Це визнання себе не стороною, а об’єктом. Україна не відповіла нічим.
Ні символічним ударом, ні гучною демонстрацією сили, ні навіть дипломатичним протестом. У ті дні ми мовчки погодились із тим, що Путін не вважає нас гідними навіть обговорення.

Так діють метрополії з колоніями. Так діють переможці з переможеними. Так діють імперії, які вже не приховують намірів ліквідувати твою державу, а ти — і далі граєш роль цивілізованого партнера, який сподівається на чесну гру.

Але це ще не все. Майже у той самий час, на цьому тижні, у Верховній Раді України ухвалювався документ, який остаточно фіксує нас у статусі ресурсної одиниці.
Йдеться про ратифікацію угоди з американським Фондом відновлення, згідно з якою половина всіх прибутків від видобутку корисних копалин на території України йтиме в спільний фонд, контрольований іноземною структурою, зареєстрованою у штаті Делавер.

Україна передає ключ до свого надрового суверенітету — без публічного аудиту, без референдуму, без національного контролю.
Цей крок подається як шлях до економічного відродження. Насправді ж — це легалізована схема зовнішнього управління через корисні копалини, і навіть найвищі апологети цього рішення не можуть відповісти на базові питання:

Хто призначатиме наглядову раду Фонду, який контролює українські ресурси?

Чи матиме право НАБУ розслідувати корупцію, якщо компанія зареєстрована в юрисдикції, яка не екстрадує?

За якою формулою розраховуватиметься вартість озброєння, що постачатиметься США? Бо якщо ціна буде завищена — ми просто віддаватимемо копалини за повітря.

Це асиметрична угода, де Україна не отримує гарантій, а лише зобов’язання. Де нам кажуть: “Ми вже допомогли. Тепер ваша черга платити.”
І платити ми будемо не грошима — а землею.

Чи це справді інвестиції в перемогу? Ні я думаю. Це намагання віддати останню сорочку перед іншим бандитом в надії, що тебе не вбють після того як забрали годинник. Бо немає перемоги, немає завершеної війни, немає навіть чіткого бачення, як виглядає переможна Україна. Є лише: свавілля ТЦК по торгових центрах, ВНЗ, облави на вулицях замість цивілізованої мобілізації через рекрутинг;
розвалена медична система, що не здатна за рік відбудувати “Охматдит” після удару;
вертикаль страху, що видає себе за державу;
і бюджет, що не містить навіть плану розгортання оборонної промисловості, а лише «закриває борги».

Це не відбудова. Це — тимчасове консервування території, призначеної для використання, а не для розвитку.

Історичний прецедент: ми вже були у цій пастці
На початку ХХ століття саме так виглядала перша хвиля неоколоніалізму: іноземні компанії отримували права на залізниці, надра, видобуток, порти. Формально — для розвитку. Насправді — для контролю і підкорення.

Коли ти віддаєш право контролю над своїм ресурсом — ти віддаєш майбутнє. А коли ти робиш це до завершення війни, коли фронт ще горить — ти визнаєш, що вже не зможеш перемогти, і тобі треба домовлятися про виживання.

Нині Україна не нагадує республіку. Це постреспубліканський ландшафт, у якому Конституція — архаїчна імітація, парламент — безгласна машинка, а Кабінет міністрів — сервіс для обслуговування рішень Офісу президента. Жодного стратегічного планування. Жодної модернізації інституцій. Є лише реактивне адміністрування. І повне політичне вичерпання.

У таких умовах навіть найбільші союзники втрачають довіру. Бо світ шукає партнерів, а не жертв, готових продати майбутнє за пайок.

Сі Цзіньпін на параді — не випадковість
Його присутність на Красній площі — це військово-геополітичне визнання Москви як союзника у майбутньому переформатуванні світу.
Це сигнал Заходу: “Ми не просто вас не боїмося. Ми вже розпочали свою гру”.
І це підтвердження, що Україна — не суб’єкт цієї гри. Бо суб’єктність не вимірюється гаслами. Вона вимірюється діями.

А наші дії в ті дні були показові:
Мовчання у відповідь на парад.
Мовчання щодо надр.
Мовчання з боку президента.
Мовчання — це завжди чиясь перемога. І цього разу — не наша.

Це ілюзія держави, яка втрачає себе в режимі «невтручання».
Історія дає другий шанс тільки тим, хто вчасно зупинився і повернув собі суб’єктність.

Якщо ми ще хочемо, щоб наступні паради були нашими, а не Путіна — нам потрібен не новий мем, не новий фонд, і не нова піар-промова. Нам потрібна справжня держава, яка не дозволяє принижувати себе, навіть у найтемніші часи. Якщо ми дозволяємо ворогу диктувати нам не лише війну, а й мир — ми назавжди залишимось об’єктом у чужому сценарії.

Владислав Смірнов

Від УСІМ:

Має рацію Владислав Смірнов, нагадуючи очевидне — нагальність субʼєктності України, якою ніхто з політиків в Україні, а тим більше за її межами не переймається.

Володимир Іваненко опублікував важливу книжку під назвою «ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ВІЙНА: природа війни Росії проти України та стратегія перемоги України». Цей твір — не просто книжка; це заклик до дії для всіх, хто прагне зрозуміти нинішню війну, а відтак і усвідомити важливість субʼєктності України. Ви можете знайти її на Amazon як в електронному, так і в паперовому форматі.

Для автора дуже важливо, щоб ця книжка ТЕРМІНОВО потрапила до бібліотек університетів, коледжів, загальноосвітніх шкіл і публічних бібліотек, а також до офісів політиків, урядовців і громадсько-політичних діячів. На жаль, не кожен може придбати цю книжку собі чи в подарунок. Ось чому автор запустив збір коштів на підтримку розповсюдження книжки, щоб донести життєво важливу для України інформацію до тих, хто її найбільше потребує.

Разом ми можемо зробити все, щоб це повідомлення отримало широкий резонанс. Підтримуйте й поширюйте його. Слава Україні!