INTERCEPTED | ПЕРЕХОПЛЕНЕ | ПЕРЕХВАЧЕННОЕ

ENG | УКР | РУС

INTERCEPTED

Intercepted voices of the Russian world at the Berlin Film Festival

At the Berlin festival, a film by Ukrainian director Oksana Karpovich “Intercepted” was shown. An hour and a half of intercepted telephone conversations between Russian “soldiers” from Ukraine and their families. The quotes are not all exact to the word, but I convey the essence in the most accurate way.

“Mom, I really enjoyed torturing! I ⁠can tell you what tortures I learned about and which ⁠participated in” (and he does. Sorry, I can’t repeat). — Son, it’s normal. If I got there, I would also enjoyed it, but how else?”
This is without comment. No comment will be adequate to what was heard. There is a shock in the hall. Silence for a whole minute after the end of the film. Then the audience stands up and gives a standing ovation.

It’s rare that you can see the picture of the world like this, in an hour and a half. Russian world.
“No, I’m not angry here – I’m just killing Nazis. Yesterday we were walking and a woman with two children met us – so we put them down. – Well, that’s right, they are our enemies. — Yes, I don’t feel sorry for them. This is their choice. They could left like the others. – That’s right, don’t feel sorry for them. Just Hit.”
“Have you seen NATO bases there? – Nope. – Don’t lie to me – there are bases there at every step, they tell us on TV. – Don’t watch TV, mom – they tell lies there.

“I’ll bring so many clothes for you and the children – we’re here in the apartment now, they left everything and ran away. This is such a sporty family – there are ten pairs of sneakers, all branded. I collected everything and stuffed it into my backpack. The guys take them out in trucks, but I don’t have a truck.
“By the way, Sophia is going to school this year – maybe you can pick up a computer somewhere?”
In these conversations, the voices from russia side are much more interesting than the voices of the occupiers.
Everything is clear with these people – they came to take away lifes, kill, torture. But it is women’s voices – mothers, wives, girlfriends – that show such a degree of dehumanization that is impossible! These loving voices ask to kill more so that their loved ones return home as soon as possible.

Ekaterina Barabash

ПЕРЕХОПЛЕНЕ

Перехоплені голоси «русского міра» на Берлінському кінофестивалі

На Берлінському фестивалі показали фільм української режисерки Оксани Карпович “Intercepted” (літер. – “перехоплене”)
Півтори години перехоплених телефонних розмов російських “солдатів” з України з сім’ями. Цитати не всі точні до слова, але суть передаю найточніше.

«Мам, мені так сподобалося катувати! Я ⁠ тобі ⁠можу розповісти, про які тортури я дізнався і в яких ⁠ брав участь» (і розповідає. Вибачте — не можу повторити). ⁠— Синку, це нормально. Я б, якби туди потрапила, теж ловила б кайф, а як інакше?».
Це без коментарів. ніякий коментар не виявиться адекватним почутому. У залі – шок. Тиша цілу хвилину після закінчення фільму. Потім зал встає та влаштовує овацію. Рідко вдається ось так, за півтори години побачити картину світу. Російського світу.

«Ні, я не озлобився тут – я просто вбиваю нациків. Вчора йдемо, нам назустріч жінка із двома дітьми — ну ми їх і поклали. — Ну, правильно, вони нам вороги. – Так, мені їх не шкода. Це їхній вибір. Могли б поїхати, як решта. — Правильно, не шкодуй їх. Бий».

“Ти там бази НАТО бачив? – Не-а. — Не бреши мені — там на кожному кроці їх бази, нам по телевізору розповідають. — Не дивись телевізор, мамо — там неправду кажуть. — Ну, як це неправду? Правду, звісно. Тому вас і послали туди, щоб ви нас від НАТО захищали. Ви герої. так і передай друзям. — Не лишилося друзів майже нікого — всіх повбивало. — Я пишаюся тобою та твоїми друзями».

«Ти знаєш, ці х@хли зло₴бучі так добре живуть — краще за нас, правда. — Ну, так зрозуміло — їм Захід платить, вони бояться це втратити і за це воюють — а за що?”

«Я тобі та дітям стільки шмоток привезу — ми тут у квартирі зараз, вони все кинули, втекли. Спортивна така сім’я – одних кросівок десять пар, і всі фірмові. Я все зібрав, у рюкзак запхав. Хлопці вантажівками вивозять, а я не маю вантажівки. — Гарний ти в мене, господарський — усе до хати. До речі, Софія цього року іде до школи — може, десь комп’ютер забереш?»

У цих розмовах голоси з Росії набагато цікавіші, ніж голоси окупантів. З цими все ясно — вони прийшли забирати, вбивати, катувати. але саме жіночі голоси — матерів, дружин, подруг — показують такий ступінь дегуманізації, який можливий, здається, лише у фантазії-антиутопії. Ці люблячі голоси просять більше вбивати, щоб кохані скоріше повернулися додому. Ці голоси бажають смерті українцям. Ці голоси просять не шкодувати дітей.

«Мамо, навіщо ми сюди приїхали? Жили собі люди, а тепер ми півкраїни трупами засіяли. Навіщо? — Не смій так казати. Вони не люди взагалі. Воюй далі».
Родіна мать.
Перемать”.

Катерина Барабаш

ПЕРЕХВАЧЕННОЕ

Перехваченные голоса русского мира на Берлинском кинофестивале

На Берлинском фестивале показали фильм украинской режиссерки Оксаны Карпович “Intercepted” (букв. – “перехваченное”. Полтора часа перехваченных телефонных разговоров российских “солдат” из Украины с семьями. Цитаты не все точные до слова, но суть передаю самым точным образом.

«Мам, мне так понравилось пытать! Я ⁠тебе ⁠могу рассказать, про какие пытки я узнал и в каких ⁠участвовал» (и рассказывает. Простите — не могу повторить). ⁠— Сынок, это нормально. Я бы, если ⁠бы туда попала, тоже ловила бы кайф, а как иначе?» Это без комментариев. Никакой комментарий не окажется адекватным услышанному. В зале — шок. Тишина целую минуту после окончания фильма. Потом зал встает и устраивает овацию. Редко удается вот так, за полтора часа, увидеть картину мира. Русского мира.

«Нет, я не озлобился здесь — я просто убиваю нациков. Вчера идем, нам навстречу женщина с двумя детьми — ну мы их и положили. — Ну правильно, они нам враги. — Да, мне их не жалко. Это их выбор. Могли бы уехать, как остальные. — Правильно, не жалей их. Бей».

«Ты там базы НАТО видел? — Не-а. — Не ври мне — там на каждом шагу их базы, нам по телевизору рассказывают. — Не смотри телевизор, мам — там неправду говорят. — Ну как это неправду? Правду, конечно. Вас потому и послали туда, чтобы вы нас от НАТО защищали. Вы герои. Так и передай друзьям. — Не осталось друзей почти никого — всех поубивало. — Я горжусь тобой и твоими друзьями».

«Ты знаешь, эти хохлы злоебучие так хорошо живут — лучше нас, правда. — Ну так понятно — их Запад содержит, они боятся это потерять и за это воюют — а за что еще?»

«Я тебе и детям столько шмоток привезу — мы тут в квартире сейчас, они все бросили, убежали. Спортивная такая семья — одних кроссовок десять пар, и все фирменные. Я все собрал, в рюкзак запихнул. Ребята грузовиками вывозят, а у меня нет грузовика. — Хороший ты у меня, хозяйственный — все в дом. Кстати, Софье в этом году в школу — может, где-нибудь компьютер заберешь?»

В этих разговорах голоса из России намного интереснее, чем голоса оккупантов. С этими-то все ясно — они пришли забирать, убивать, пытать. Но именно женские голоса — матерей, жен, подруг — показывают такую степень дегуманизации, какая возможна, кажется, только в фантазии-антиутопии. Эти любящие голоса просят побольше убивать, чтобы любимые поскорее вернулись домой. Эти голоса желают смерти украинцам. Эти голоса просят не жалеть детей. «Мама, зачем мы сюда приехали?! Жили себе люди, а теперь мы полстраны трупами усеяли. Зачем?! — Не смей так говорить. Они не люди вообще. Воюй дальше».
Родина-мать.
Перемать.

Екатерина Барабаш

«Воюй дальше». Перехваченные голоса русского мира на Берлинском кинофестивале.