Письменники, які знецінили Крим: Андрухович, Винничук, Шкляр
Так сталося, що ці люди знецінили мою батьківщину, Крим. Свої контроверсійні тези щодо можливості чи доцільності відокремлення або «відпускання» Криму та Донбасу вони висловлювали публічно, у ЗМІ, пояснюючи це політичною несумісністю з проросійським електоратом цих регіонів.
Найперше питання — чому вони це зробили?..
Насправді відповідь дуже проста й ховається, на мою думку, у площині психології: вони думали, що, подарувавши Крим росії, вони одразу опиняться в Європі, але вони забули тоді, що Крим — це і є Європа. Звісно, такі дописи привертали увагу, а в притомних людей викликали гнів і роздратування.
Юрій Андрухович свою резонансну заяву зробив в інтерв’ю УНІАН (від 22 липня 2010 року, а згодом розвинув її в інтерв’ю польській газеті «Dziennik Gazeta Prawna» у серпні 2010 року). Суть висловлювання зводилася до того, що Крим і Донбас політично є частиною російської нації, де «апріорі агресивно заблоковано будь-який український рух», а тому цим регіонам треба дати можливість відокремитися.
Наступного дня видання «Українська правда. Життя» (від 23 липня 2010 року) опублікувало матеріал про позицію Андруховича щодо відокремлення Криму і Донбасу. Але тут уже я дав відповідь Андруховичу. Думаю, для нього це було несподіванкою, оскільки мене підтримало не якесь провінційне видання, а загальнонаціональне — мою статтю надрукувала газета «День» (від 17 вересня 2010 року): «Крим — це все-таки Європа. Відповідь Юрію Андруховичу», де я не лише жорстко розкритикував позицію Андруховича, а й довів на прикладах, що він грубо помиляється щодо Криму.
Другий письменник Юрій Винничук в авторській колонці, опублікованій на сайті ТСН (влітку 2010 року, ще до заяв Андруховича), розмістив скандальний допис «Я відпускаю Крим»: «На Крим ми маємо таке саме право, як і Росія. Але я його відпускаю. Ідіть собі з Богом. Разом із Донбасом. Влада тоді у нас буде винятково демократична… Я взагалі так собі думаю: а навіщо нам така велика держава? Чому б не зробити референдум, і нехай би ті території, які прагнуть злитися з єдиноутробною Росією, таки з нею злилися». Згодом в інтерв’ю виданню «Українська правда. Життя» (від 21 жовтня 2010 року) він підтвердив свою позицію у матеріалі «Україні треба розділитися й пожити, як дві Німеччини», фактично підписавши свою дарівщину росії.
А Василь Шкляр під час творчої зустрічі в Луцьку, про яку повідомило волинське видання «ВолиньPost» (від 12 березня 2015 року) (також цитувалося на «Таблоїд Волині» у березні 2015 року), спокійно заявив: «У XXI столітті територію країни не варто вимірювати квадратними кілометрами. Навіщо мені російськомовний, до кісток просякнутий, кац апський Крим, де я завше відчував себе, як на чужині?..».
Мій висновок: для них Крим — це лише розважальна пляжно-чебуречна зона і зона воєнного конфлікту, а для мене Крим — це моя батьківщина, це незглибний метафізичний простір, де перетин багатьох культур і віків утворив надпотужну живодайну духотворчу енергетику. Ці письменники свого часу зробили неприйнятні та політично шкідливі заяви щодо територіальної цілісності України, які сьогодні сприймаються особливо болюче. Для мене ці заяви залишаються травмою. Я не знаю, що ці люди зараз думають щодо своїх колишніх нападків на Крим, та мені це й не цікаво: бо слово, як-то кажуть, не горобець… Але я переконаний, що має бути моральна відповідальність письменника за сказане. Зрештою, справжніми авторитетами для мене є ті митці, які не розмінюють Україну на хлібці й баранці, а важко й самовіддано виборюють її незалежність — і на фронті, і словом.
Вʼячеслав Гук
В’ячеслав Гук, «Київський щоденник», 2026
Від УСІМ:
Є ще в українському зарубіжжі професор і письменник Олександр Мотиль, який також свого часу висловив думку, що Крим і Донбас Україні не потрібні.
Володимир Іваненко тоді відповів йому статтею «Дай йому палець, то він і руку відкусить». Стаття увійшла до збірки «Інтелектуальна еліта України як проблема».
