Воїни ЗСУ – справжні титани. Нищать ворога на ЛБЗ, вражають логістику до Криму, товчуть військові заводи на Московії, б’ються на передовій. Велика честь і шана людям, які тримають країну на своїх плечах, волонтерять, платять податки, тримають тил.
Соцмережі, YouTube та Telegram-канали пропонують «інший світ». Складається враження, що «Банкова» вже всіх перемогла і переломила хід війни. Не ЗСУ, не Сили оборони, не нація, а «Банкова».
Блюзнірство влади не знає меж. На День Конституції чимало нагород отримали ті, хто сам себе нагородив, та ще й так, щоб особливо ніхто не обговорював…
Маємо клопіт. Для великої кількості українців цей «зелений шум» сприймається як реальність.
«Найвеличніший» «виставив» ультиматум Лукашенку: «Відключай ретранслятори». Відключив. А через день увімкнув. «Глядачі “Кварталу”» тиждень раділи ультиматуму й не зауважили, що ретранслятори знову запрацювали вже наступного дня. Та ще й їхній кумир отримав «толерантну» звістку з Пекіна: «…краще, щоб пікінес не ходив куди не треба…». Банкова створила черговий фестиваль блюзнірства, а «лицедій» отримав свою порцію аплодисментів.
У реаліях війни нічого не змінилося.
У Криму палива немає. Але московити знайшли вихід. Сьогодні колони бензовозів супроводжуються щонайменше трьома групами так званого «Редута», які навчаються збивати наші безпілотники. Поступово у Криму бензин з’являється. Але знову — оплески не нашим хлопцям, які вражають ворожу логістику, а «сонцесяйному» і його менеджеру в Міноборони. Черговий фестиваль і феєрверк у соцмережах.
Як у відомому анекдоті про славного вождя індіанців на прізвисько «Зорке Око», який на третій день побачив, що у в’язниці, до якої його запроторили, немає однієї стіни, і втік. Так і міністр — на п’ятий рік війни побачив, що треба перекривати логістичні шляхи до Криму… І це сприймається як найвищий інтелектуальний продукт.
У реаліях війни нічого не змінилося.
Наступне.
Проблеми на лівому березі річки Оскіл. Московити заходять у Козачу Лопань на Харківщині. У Лимані ситуація катастрофічна. Кільце навколо Костянтинівки стискається. Про це ніхто не говорить. «Шоу-бригада 95» згодовує тим, хто сховався від реальності, яскраву картинку. А в ротах, де має бути хоча б 100 бійців, — не більше 20, і тримати оборону немає ким. Не тому, що хлопці й дівчата не вміють, а тому, що людей немає і не буде.
ТЦК знахабніли до безтями. Реально перетворилися на людоловів. Попирають усі права і свободи громадян. Реально діють поза межами закону. Розголосу набула ситуація п’ятирічної дівчинки, тата якої забрало ТЦК, хоча він був єдиним із батьків, хто її виховував. Поки дитина була в дитячому садку, тата ТЦК уже відправило на фронт, у розвідку 425-го штурмового полку.
Я вже не кажу про побиття, про смерті загалом у системі ТЦК та в навчальних центрах.
Сьогодні система ТЦК перетворилася на «тітушок Зеленського»… Забули, куди це веде.
Чи маємо тішитися успіхами нашого війська? Так, звісно. Чи маємо дякувати тим, хто ці успіхи здобуває? Так. Але «зе-марафон» та інфослуги дякують лише у своїй касі — лідеру кріпаків і лихварів усіх мастей та інколи бігборд-командувачам корпусів, а не тим, хто вражає ворога і продовжує тримати фронт.
У «Банкової» герої — тільки начальники. Їх усі знають. А ваш син, брат, чоловік? Просто гвинтик? Але ж лише він ризикує своїм життям — це його реальність.
Без поповнення бригад і батальйонів, на жаль, території будуть втрачатися. А для того, щоб люди йшли у військо, потрібно зупинити мародерство. А щоб його хоча б наполовину зменшити, державою повинні управляти компетентні й жертовні люди.
Не секрет і не новина, що нинішня система є злочинною щодо не лише держави й нації загалом, а й кожного з нас.
Чому?
Їй не потрібна перемога, бо після неї впадуть її «доходи», зникнуть «нагороди».
Не секрет і не новина, що питання не лише в потребі «геть отямити» лідера кріпаків і лихварів від влади. Воно також у знищенні злочинної антиукраїнської системи управління державою. Клопіт у тому, щоб на його зміну не привели інший, ряжений у «вишиванки», «ярмулки» чи «аджарки», лихварський кагал.
Математика не обманює: від перестановки доданків сума не змінюється.
У нас немає іншого шляху, ніж досягти миру через перемогу.
Ми спроможні це зробити.
Мусимо згадати, що голова нам дана не лише для того, щоб нею їсти. Спочатку потрібні нові — не «естрадні» й не «інстаграмні» — критерії до тих, кому довірити кермо на шляху до перемоги, а вже потім шукати персону.
Будьмо уважні: нам знову впихують «сміх і фестиваль», а насправді здають території й обкрадають військо.
На жаль, війна не всім додає розуму, але для миру вона вимагає пробудження національного духу й шляхетності очільників.