8 серпня 1996 року. Павло Лазаренко і Дмитро Табачник представляють Олександра Омельченка як голову КМДА
Цьому передувала справжня запекла бійка бульдогів під килимом, невидима сторонньому спостерігачеві.
А справа була так.
Претендентів на цю посаду вистачало. Всі вони намагалися вислужитися перед Кучмою, завоювати його прихильність.
В кінці вималювалися три основні кандидатури, що просували різні групи впливу — Валерія Пустовойтенка (за нього були дніпропетровські), Володимира Поляченка (його лобіював Дмитро Табачник) й Анатолія Коваленка (його підтримував Михайло Бродський).
Спочатку взяв гору Пустовойтенко. Кучма навіть підписав Указ про його призначення. Він мріяв зайняти цю посаду. Строчив доноси на мене, щоб її звільнити для себе https://goo.gl/F8j875. Але у нього зрештою не вийшло.
Після підписання Указу до його оприлюднення почалася залаштункова боротьба. Включився РУХ. Як це було описав голова столичного осередку Федорин https://goo.gl/BcCSbP. Не зумівши домогтися призначення Лавриновича, вони з Чорноволом пропонували Омельченка.
Пішли ходоки до Лазаренка, на той час прем’єра, від депутатів з такою ж пропозицією. Павло Іванович потім при представленні посилався на Володимира Бондаренка.
Лазаренко зрадів, бо з Пустовойтенком у нього були стосунки не дуже. І у нього зʼявився привід все переграти.
А тут ще Омельченко, який дуже мріяв посісти посаду глави КМДА, але вона від нього вислизала, бо його розглядали лише як «санітара», що мав розчистити поле для іншої людини (тоді це був Пустовойтенко), що не хотіла цим бруднити руки, і йому в кращому випадку світила посада якогось міністра, 3-5 серпня показово й зухвало, по-розбійницьки захопив мій робочий кабінет.
Вражений, вочевидь, такою «відвагою», готовністю Омельченка заради влади на усе, Лазаренко терміново переконав Кучму змінити свій Указ по Пустовойтенку й призначити на цю посаду Омельченка, що і було 8 серпня зроблено.
Так несподівано для всіх, в тому числі для самого Омельченка, глава держави, підтримавши прохання Лазаренка, видав йому свого роду заохочувальний приз – призначив замість запланованого кандидата саме його головою міської державної адміністрації. Заохотив за старанність у «загарбницьких» діях і тим самим сказав: дій так і надалі.
Павло Іванович особисто приїхав разом з Табачником представляти на Хрещатик свою креатуру.
Так Омельченко вислужився до керівництва міської адміністрації, а Лазаренко з Табачником стали його «хрещеними» батьками, наставниками та покровителями в усіх його витівках.
Вони розшаркувались в стилі відомих компартійних часів, цілувалися з новопризначеним головою КМДА, добре знаючи, що обіймають людину, яка живе і діє за принципом: «Що ви хочете?» І нове керівництво адміністрації завжди слухняно брала «під козирок», догоджаючи їм та всім з президентського оточення, які почали негайно вирішувати свої особисті питання в столиці.
Омельченко щедро з ними усіма розрахувався.
Віктор Чайка в «Київських відомостях» прямо написав, що Табачник взяв столицю на розграбування після усунення Косаківського.
Перепало добряче й РУХу. У вигляді шикарного особняка для офісу на Чкалова, «хлібних посад», як вони самі їх називали, для рухівських депутатів Київради тощо.
Розпочався етап нечуваного дерибану і безкраю в місті.
Фото Сергія П’ятерикова.
Леонід Косаківський
ПІДТРИМАЙТЕ ФІНАНСУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ СВІТОВОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ МЕРЕЖІ | SUPPORT UKRAINIAN WORLDWIDE INFORMATION NETWORK FUNDING