«Це гірше, ніж злочин, – це помилка»?
Або про твердження а-ля “Ленін вигадав Україну” і що з ним робити
До різного роду антиукраїнських фейків і вигадок на історичну тематику з боку московитів вже звик. Як і до чогось подібного від українських міфологізаторів та віктимізаторів. А от такого ж штибу інформація від Віталій Портников мене все ще шокує.
На жаль, не вперше.
29 липня 2025 р. на ютуб сторінці Медіа-хаб ТВОЄ МІСТО було оприлюднено коротке відео під назвою “7 ФАТАЛЬНИХ ПОМИЛОК КРЕМЛЯ. Як росія сама зробила Україну сильною”.
При характеристиці “першої помилки”, яка загалом для Кремля стала не “помилкою”, а дієвим засобом опанування України (і потім за тим зразком не лише України), Віталій Портников вже не вперше просуває свої вигадки на тему ставлення більшовицької влади до України, зокрема тезу про провідну роль в українізації/коренізації роль Єврейської комуністичної партії, про місце партії боротьбистів у більшовицькій системі влади тощо.
При цьому назву української партії (УКП(б) – Українська комуністична партія (боротьбистів) чи УПСР(к) (Українська партія соціалістів-революціонерів (комуністів)) він, на відміну від ЄКП, навіть не називає.
Буквально пан Віталій сказав таке:
“Перша помилка – це коаліція з боротьбистами і Єврейською комуністичною партією, коли вони не мали своїх бойових загонів і змушені були з українськими комуністами і єврейськими комуністами разом перемагати українську незалежність. А потім дали їм у спадщину освіту, що так чи інакше призвело до українізації, коренізації, боротьбі з українізацією, русифікації, нової українізації – це спадщина не більшовиків. Більшовики просто шовіністичне угруповання. Це спадщина боротьбистів і ЄКП”.
Я дуже багато писав на цю тематику – як наукових праць, так і коротких популярних статей, більшу частину яких розміщено на моїй сторінці в academia.edu: https://tinyurl.com/2ct99zkn .
Є також чимало інтерв’ю та відео.
Але зараз дам слово Грушевському, який у написаному у травні 1920 р. тексті (надруковано у жовтні 1920 р. у статті “Між Москвою і Варшавою”) нагадував:
“Українська інтелігенція вдячно пам’ятала, що з російських партій самі тільки большевики (устами Леніна) ще перед революцією визнавали за Україною право на самостійність, а під час революції обстоювали «право народів Росії на самоозначення, аж до повного відокремлення». Обставини не раз робили їх союзниками українців в боротьбі з російським Временним правительством. Як завзяті оборонці інтересів трудового народу, вони, здавалось, повинні були прихильно ставитись до національних вимог українського народу, представленого не якою-небудь капіталістичною та імперіалістичною буржуазією, а якраз трудовими масами.”
З огляду на безоглядну довіру словам Портникова з боку багатьох розумних і патріотичних українців, які просто не мають знань з тих чи інших сторінок історії України, можливо, ці слова Портникова слід розібрати за пунктами пунктах вказати, чому реально було майже з точністю до навпаки до сказаного ним?
Адже по суті месидж Портникова гіперболізує могутність Кремля, у рази применшує спротив українців та абсолютно ігнорує визначальну роль України та українців у формуванні національної політики Кремля.
Тоді як саме українська позиція не лише спричинила створення нової держави у формі СРСР (Кремль спочатку був категорично проти такого, тут не лише ідея, а навіть назва – за українцями, причому далеко не завжди боротьбистами чи вихідцями з боротьбистів), а зумовила формування таких засад розв’язання національного питання, які стали успішним знаряддям міжнародної політики СРСР та посилення його впливу у світі. Зокрема, і на темі антиколоніалізму.
Чи саме через цю безоглядну довіру до Віталія Портникова такого аналізу робити не треба?
Геннадій Єфіменко
З коментарів:
Андрій Здоров: Безперечно треба виправляти помилки та викривати міфи й фальсифікації, бо на фальшивому фундаменті будувати історичну політику та історичну свідомість – все одно що будувати на піску чи на болоті. “Провідним інтелєктуалам” треба вчитися, й не казати дурню, якщо вони не в темі.
Геннадій Єфіменко: Будь-хто, а інтелектуали в першу чергу, мають знати та розуміти межу своєї компетенції. Але боюся, що це неможливо.
Ірина Єгорченко Один: Я до Портникова ставлюсь обережно з часу пару років тому коли почула його виступ перед студентами де він хвалився що списував математику – що свідчить про нечесність та невеликий розум тим хвалитись. На жаль, потім не змогла знайти відповідний лінк – може, хтось порадив це прибрати.
Геннадій Єфіменко: Отож.
У темах, у яких некомпетентний, мимоволі покладаєшся на тих, хто знається краще.
Але якщо “експерт” не розуміє меж своєї компетенції, то як слухачу/читачу визначити достовірність інформації у випадках, коли мова стосується тем, де сам слухач некомпетентний?
З історичними аналогіями/тверженнями у Портникова часто проблеми, однак так, щоб все навпаки та ще з українофобським душком – таке вперше бачу.
Сергій Гирик: У принципі, рацзерно у цій його тезі є. Тобто дійсно без поглинання вихідців із місцевих партій (не лише УПСР(к)/УКП(б) та ЄКП(ПЦ), а й борьбистів, а також уламків Бунду й Фарейніґте через Комфарбанд, екс-бундистів у підсумку поглинули більше, ніж єкапістів) ефективне проведення коренізації і відповідно забезпечення контролю над територією, на якій проголосили УСРР, було під питанням. Але при цьому неминуче інституціоналізувалася й набувала статусу місцева національна еліта, що створювало умови для розпаду СРСР через кілька десятиліть.
Тобто тактично більшовики тоді цією гнучкістю вигравали, а стратегічно ні. Але тут ішлося про час — якби вони тоді не пішли на цей крок, вони б втратили Україну значно раніше, а пішовши на нього, відтягнули цей процес на три з половиною покоління. Але розпад СРСР був неминучим.
Позиціонування більшовиків як суто шовіністичної партії в той час — величезне спрощення.
Геннадій Єфіменко: “Рацзерно” є і у тезі “Україну вигадав Ленін”. І його там навіть і більше, ніж у вказаному твердженні Портникова.
“Поглинання” і “коаліція” – засадниче різні, я би сказав навіть протилежні поняття. У Вас про “поглинання”, у нього – про “коаліцію”.
Більшовики таким поглинанням (а не коаліцією!) в Україні інших партій (і геть не з УКП(б) та ЕКП все почалося), а головне, згодою, хоча б формальною, основними з національними вимогами тих націй, партії яких вони поглинали, вигравали не лише контроль за територією, а й якість управління в УСРР/СРСР та вплив на національно-визвольний рух в усьому світі. Стрімка модернізація без коренізації була б просто неможливою. Держплан, наркомат фінансів УСРР і навіть СРСР, дипломати, де були дуже помітні колишні боротьбисти (на час праці – більшовики) – це геть не про освіту чи мову. А от позиціонування більшовиків як суто шовіністичної партії в той час – це не спрощення, це відверта бздура. Керівництво більшовиків було централістами, а не шовіністами. Шовіністи б за визначенням не погодилися з такою лінією в національному питанні.
Олександр Кучерук: Винниченко твердить, що це він придумав СРСР, він вимагав у 1920 році від Москви «насамперед змінити назву Російської Федеративної Соціялістичної Республіки (РСФСР) на СОЮЗ Радянських Соціалістичних Республік СРСР) взагалі змінити конституцію Союза, що й було згодом дійсно зроблено».
Геннадій Єфіменко: Дякую.
Та Винниченко багато що твердив )) Наполягагня на майбутній “радянській”, а не “російській” федерації типове для боротьбистів навесні-влітку 1919 року. Щоправда, в них йшлося не про “зміну назви”, а саме про нову федерацію. А гасло “Хай живе Союз Соціалістичних Радянських Республік” я вперше зустрів (як заголовкове гасло) у “Червоному прапорі” за грудень 1919 року.
Віктор Вортман: “Адже по суті месидж Портникова гіперболізує могутність Кремля”
Портніков навпаки – каже, що без, скажімо так, співпраці місцевих соціалістів/комуністів у Кремля в Україні нічого би не вийшло. Тобто Кремль був слабкий. Схоже на те, що ви перекрутили сенс тверджень конкурента на протилежний, аби “пришити” йому політичне звинувачення. Дуже по-радянські.