ЩЕ ОДИН НЕВИВЧЕНИЙ УРОК

Як Зеленський поставив крапку на своєму майбутньому, і поставив питання над майбутнім України

Події 22 липня – новий відлік політичної історії України – розвивалися карколомно швидко. За один день був підготовлений народним депутатом, відвертим українофобом із партії «Слуг народу» Максимом Бужанським і проголосований у ВР законопроект щодо позбавлення антикорупційних органів незалежності. Й підпорядкування їх Генеральному прокурору. А Генеральний прокурор – у свою чергу – підпорядкований Президенту. Що незрозуміло?

В цей же день цей законопроект підписано Головою ВР і переданий на підпис Президенту, який, провагавшись годину, все ж його теж підписує. Хоч у цей же час за 100 метрів від президентського палацу поблизу театру імені Івана Франка розпочався велелюдний мітинг протесту проти цього закону. Такі ж мітинги розпочалися в Дніпрі, Одесі, Львові.

Але це не зупинило нашого сміливого Президента ще донедавна якого в Європі називали «українським Черчілем». І це при тому, що лідери ЄС неодноразово попереджали українських керівників, що позбавлення антикорупційних органів незалежності буде червоною лінією, яка віддалятиме на невизначений термін європейське майбутнє України.

Але й це не зупинило Зеленського. Звичайно, є якість приховані причини цієї нагальності. Але крім того, схоже, він надто повірив у терплячість і мудрість громадян своєї країни, які в час війни закриють очі на такі дрібниці й не підуть на протистояння з офіційною владою. Тим більше, що ні НАБУ, ні САП не відзначалися особливими результатами, хоч ці результати свідомо блокувалися в тому числі й українською політичною владою.

Отже, все, крапка. В Україні повністю сформована авторитарна структура, вся влада країни підпорядкована одній людині – Президенту. Тепер ніщо вже не заважає Володимиру Зеленському і його команді «успішних менеджерів» приймати будь-які рішення і милувати корупціонерів вищої державної ланки, на багатьох із яких немає де проби чесності ставити, на свій розсуд.

Один сумнівний законопроект, поданий українофобом, не зупинив 260 депутатів перейти на сторону російської політичної системи, очолюваною автократами.

Чому був такий шалений поспіх за одну добу прийняти контрверсійний закон, знаючи, що проти нього буде і громадянське суспільство, і європейське товариство? І це одразу відкине Україну на 15 років назад у формуванні європейського законодавства і вступу до ЄС?

І з прийняттям цього закону європейське майбутнє нашої країни, як колись Туреччини, відкладається якщо й не на завжди, то на багато років вперед? Що могло спонукати Президента і його радників поставити хрест на власних політичних перспективах, доброму імені і безперечному внеску в організації протидії російському вторгненню?

Зрозуміло, що поспіх міг бути продиктований лише форс-мажорними обставинами. Справді, останнім часом слідчі НАБУ і САП зацікавилися закупівлями держави дронів для Сил Оборони. А там суми гуляють у десятки мільярдів гривень. І в більшості це розхідний та важко облікований матеріал. І є підозри, що не всі ці кошти, м’яко кажучи, потрапляли за призначенням. І керували цими схемами люди з Офісу Президента.

Так, це припущення, остаточно його ще треба довести в суді. Але хто б у нашій державі одважився (і зміг би) рухати кошти в десятки мільярдів без дозволу зверху? Правильно, лише єдина вертикаль. І хто нею управляє – це вже інша справа.

Хочеться сподіватися, що Володимира Олександровича підставили. Фатально підставили. І якщо навіть у майбутньому кримінальному провадженні щодо корупційних дій хлопців із його команди не буде фігурувати його прізвище, то з добрим ім’ям буде погано.

Під його безпосереднім керівництвом країною був порушений соціальний договір між владою і народом. Люди почнуть відчувати себе вільними від своєї частини цього договору не критикувати владу, не протестувати проти сумнівний кадрових і господарських рішень під час війни, не вступати у протистояння. Існування цього договору створювало ілюзії суспільного миру.

Тепер Президент Зеленський порушив цю умову і став на дуже хибний шлях. Його ні досвід Януковича, ні Порошенка, ні Кучми нічому не навчив. Бо він і не збирався вчитися. Очевидно, надто довго він перебував в успішному образі пересмішника й клоуна. І повторює все найгірше, що робили його попередники. І що він колись люто висміював.

Як реакція на ці абсолютно безглузді й недалекоглядні дії, на вулицях Києва і основних обласних центрів з’явилися протестанти з образливими кричалками на адресу президента. Це дуже погано для репутації «українського Черчіля».

Найшвидше, його вже так не називатимуть. Більше того, якщо він не зробить крок назад і не визнає помилку у власних діях і діях його команди, то дуже скоро двері у європейські столиці почнуть для нього закриватися.

Але він сам собі обрав шлях. Найгірше, що ці двері поволі почнуть закриватися і перед Україною.

Україну остаточно приймуть за буфер. Із усіма наслідками, що витікають звідси. І якщо навіть у середньостроковій перспективі в країні пройдуть вибори і зміниться влада, то пройде ще багато часу перш ніж європейці Україну визнають рівною собі.

Отже, справи кепські. Сподіватимемося, що Володя дасть задню. І якомога швидше. Інакше нас чекає ще й внутрішня війна.

Але я чомусь певен, що Зеленський хоч і досвідчений гравець, але не боєць. Та й протиставляти себе країні, яку очолюєш, безглузда справа. Хіба не так?

Віктор Мороз

Від УСІМ:

Один із авторів побачив у подіях останніх днів на площі Івана Франка поблизу офісу президента України пробудження українського суспільства. Ми спостерігаємо ці «пробудження» упродовж усіх років незалежності.

Стихійний ситуативний протест навряд чи можна вважати пробудженням. Не варто приймати бажане за дійсне. Треба активно займатися освітою і просвітою і готувати українське суспільство до системних устроєвих змін. Інакше енергія «народних мас» знову і знову витрачатиметься на свисток.

Другий автор, осмислюючи щойно ухвалений Верховною Радою і підписаний президентом України закон, дійшов висновку, що В. Зеленського підставили і сподівається, що він «дасть задню». Насправді ніхто його не підставляв. Він послідовно виконує свої передвиборчі обіцянки. Правда, пасіонарні сили 2022 року трохи збили його з пантелику, і все пішло далі трохи не так, як було задумано.

Біда в іншому — навіть така страшна війна не вчить не тільки наш мудрий народ у цілому, а хоча б його еліту.

---