Що розповідають, що ні, а що “додумують”
Акім Галімов випустив ролік про Трипілля з амбітною назвою: “Чому весь світ у шоці від цієї культури”. Якісна робота, хороший промоушн музею, та віконце в світ Трипілля.
Але давайте все-таки спробуємо розкласти “все по поличках”.
1. Те, що дійсно є фактами про цю археологічну культурну спільність:
— археологічну культуру цю відносять до кам’яно-мідного періоду історії, тобто до енеоліту;
— археологічна культурна спільність Кукутень-Трипілля існувала протягом 2000 років, тобто стільки ж, скільки існує християнська цивілізація;
— спільність ця існувала в 5-4 тисячолітті до нашої ери;
— культура розподіляється на три фази, дві пізніші з яких характерні великими, найбільшими та найстарішими з відкритих на сьогодні в світі поселеннями (протомістами) з кільцевою (заздалегідь зпланованою) організацією побудови житла;
— культура характерна “мальованою керамікою”, тобто малюванням чорною вохрою по рожевій вологій глині;
— іншими характерними особливостями культури є двоповерхові будинки з тинькованими глиною дерев’яними стінами, матраірхальні глиняні скульптурки, великі (суспільні, або професійні) обжигові печі та ймовірне періодичне переселення поселень із сакральним спалюванням попередніх будівель.
2. Те, про що, як правило воліють не розповідати, щоб “не псувати картинку”:
— матріархат, адже глиняні жіночі скульптурки, яких знаходять безліч, свідчать про класичний, тотальний матріархат, тобто культ матері-роженеці за відсутності інших символів, тобто жіночий майновий та адміністративний диктат, який, за відсутності “гуманітарної складової”, що проявилась насправді у нас лише як 100 років, може порівнюватись, ну хоча би з шаріатом в ісламі, але по відношенню до чоловіків;
— присутність міді лише в якості прикрас і тільки в піздній стадії культури. Отже, вся культура дерев’яно-глиняно-кам’яно-кісткова. Без заліза;
— відсутність колеса та гончарного кола, які, зрозуміло, споріднені між собою ідеєю колообертання. Вся кераміка ліплена руками, а модель візочка, на яку посилаються трипіллєфіли належить до пізньої доби культури;
— майже повна відсутність обрядових, да і будь-яких, поховань навколо великих поселень свідчить про звичай “тваринного поховання”, тобто, грубо кажучи надання тваринам, птахам, собакам тощо, можливості з’їсти тіло померлого разом із кістками. В піздній період є приклади спалення та обрядового поховання тіл, здається привнесене сюди з інших археологічних культур.
3. “Додумання” трипіллєфілів, для підвищення (як правило власної) унікальності та привабливості:
— деякі дослідники та трипіллєвєди розширюють час існуваня цієї археологічної культури до 7-3 тисячоліття, тобто до 5 тисяч років, що не підтверджується археологічно;
— приписують трипільцям відкриття землеробства, що є брехнею, тому, що землеробство зафіксоване на тисячоліття раніше, в Передній Азії;
— приписують обробку заліза та відкриття міді, що є брехнею, тому, що виявлені печі є печами для кераміки, а покладів заліза ця культура на своїй території не мала;
— приписують обкультурення зернових, що є брехнею, тому, що культурні зерна пшениці, жита та вівса зафіксовані в Малій Азії ще до трипільців;
— приписують приручення коня, але дикий кінь став табунною твариною у скотарів в передгір’ях Тянь-Шаню, його тяглове використання було неможливим через тодішню недосконалість ярма, яке годилось хіба для волів, а бойове використання було неможливе через відсутність невинайдених ще довго після цього сідла та збруї;
— щодо колеса, то використання колеса в енеоліті зафіксовано на північному заході від Трипілля та на сході від нього, тож трипіллєфіли з цього факту роблять висновок про винайдення колеса саме трипільцями і розповсюдження цього винаходу у навколишніх культурах. Погодьтесь, сумнівний висновок при відсутності зразків колеса саме тут.
Отже, археологічна культурна спільність Кукутень-Трипілля є цікавою та яскравою культурою, але лише однією з археологічних культур на території України. Приписування трипільцям винайдення всього на світі — ознака підліткового мислення та підсвідомого синдрому меншовартості.
Розмахувати прапором унікальності та неповторності “Трипілля — колиски України” можна, і треба було, двадцять років тому президенту Ющенку, але з того часу пройшло двадцять років. Давайте дорослішати і об’єктивно оцінювати всю історію, не вип’ячуючи її окремі епізоди.