Про новорічний скандал 95 кварталу
У соціальних мережах набуває обертів скандал, пов’язаний із новорічним випуском 95 кварталу. Мова йде про п’єсу, в якій біженка зі Скадовська зустрічається з чоловіком із Закарпаття. Обурення глядачів викликала сатира на російськомовну жінку, яка усвідомила, що пора ставати україномовною і переживає комічний шок від своєї мовної метаморфози. Адже кожному російськомовному українцеві доведеться це зробити.
Особливо соромно за наших громадян, які, тікаючи від війни, виїжджають за кордон і там продовжують розмовляти російською, викликаючи подив серед іноземців, які їм допомагають.
Бурхлива критика п’єси 95 кварталу викликана відрижкою довоєнної практики сценаристів, які писали для чужої аудиторії, запобігаючи перед російськими глядачами, на догоду яким створювався образ недолугого і малокультурного малороса. Цей скандал засвідчує, що в Україні особливої актуальності набуває запит на сценаристів іншого типу, вихованих на українській, а не російській чи радянській культурі.
Слід зауважити, що за два роки в Україні нарешті запанував україномовний шоу-бізнес. З’явився український стендап, а 95 квартал пройшов еволюцію від постколоніального до українського гумору, створивши чимало п’єс із якісним українським гумором. Наприклад, цикл п’єс про Дядю Сірожу у виконанні Юрія Великого, про пересічних росіян, російських військових та політиків. У соціальних мережах з’явилося багато цікавих блогерів з широким асортиментом тем: від політики, історії, образотворчого мистецтва до літератури і музики. Війна пробудила творчий потенціал нації, що за якістю мистецтва дає фори більшості благополучних і ситих країн. Потужний сплеск української музики, стендапу, гумору, образотворчого мистецтва. Якщо раніше для естетичного задоволення треба було шукати іноземну музику і гумор, то зараз українська музика і гумор цікавіші, яскравіші за іноземні.
Тож у контексті культурної трансформації краще новорічна творча поразка 95 кварталу, ніж її відсутність. Миттєва реакція суспільства засвідчила, що в Україні відбувається бурхливий процес перетворення політичної нації в культурну. Ланцюги, які століттями сковувала російська імперія Україну і понад тридцять років пострадянська росія своїм спільним культурним простором та переманюванням українських митців, розірвані. Україна одночасно воює з країною, перед якою трусяться більшість країн світу, створює яскраве й конкурентне мистецтво, перетворюється в бойову модерну й культурну націю і стає новим культурним центром Європи.
Володимир Даниленко
* * *
МЕНТАЛЬНА ОКУПАЦІЯ
Можливо, я і промовчав би, якби схожий текст написав хтось із технарів, популістів-політиків чи з тих 72 відсотків населення, кому аби поржать. Ні! — це пише зрілий письменник, викладач, поважна людина з досвідом і сформованим аналітичним мисленням — письменник Володимир Даниленко, добрий знайомий мені по спільній праці. Не буду наводити тут повний текст його допису, він є у нього на сторінці. Я процитую лише один абзац:
“Війна пробудила творчий потенціал нації, що за якістю мистецтва дає фори більшості благополучних і ситих країн. Потужний сплеск української музики, стендапу, гумору, образотворчого мистецтва. Якщо раніше для естетичного задоволення треба було шукати іноземну музику і гумор, то зараз українська музика і гумор цікавіші, яскравіші за іноземні.
Тож у контексті культурної трансформації краще новорічна творча поразка 95 кварталу, ніж її відсутність. Миттєва реакція суспільства засвідчила, що в Україні відбувається бурхливий процес перетворення політичної нації в культурну. Ланцюги, які століттями сковувала російська імперія Україну і понад тридцять років пострадянська росія своїм спільним культурним простором та переманюванням українських митців, розірвані. Україна одночасно воює з країною, перед якою трусяться більшість країн світу, та створює яскраве й конкурентне мистецтво, перетворюється в бойову модерну й культурну націю і стає новим культурним центром Європи.”
Отож, пане Володимире! Чи Ви розумієте, що ця “трансформація” абсолютно хаотична — вона не спирається ані на літературну “школу” багатьох наших поколінь, ані на ментальний досвід українців — це, у більшості випадків, звичайна мімікрія і пристосуванство певного підприємливого сегменту до нових умов, які створилися на Україні. І що ці “новітні шедеври” відкидають нас як культурну націю на сотні літ назад — до освітнього рівня початкової школи десь на Луганщині. Що кожна друга сучасна пісня чи сценічний гумористичний спітч у нашому теле і радіопросторі – це напіграмотне і неоковирне плетиво випадкових слів, котре не можна назвати повноцінною мовою, оскільки УКРАЇНЦІ ТАК НЕ ГОВОРЯТЬ І НЕ ПИШУТЬ!
Для того, щоб зрозуміти, як вони говорять і думають, цим “поетам і сценаристам” треба прочитати не один десяток художніх книжок наших класиків.
І про який український “стендап” Ви говорите, коли це явище для нас абсолютно чужорідне ментально і позичене воно російськомовними грмадянами України у наших сусідів-ворогів. Я розумію Ваше натужне позитивне бажання бачити хоч якесь світло в кінці тунелю, але ж не варто на чорне говорити біле і обманюючи себе, обманювати тисячі українців довкола себе!
Спитайте краще у себе — чому так сталось, що українські митці попереднього покоління, навіть найталановитіші з них, не стали зразками для наслідування у своїх нащадків? Що трапилось?! Ось над чим треба задуматись? Що зіграло таку драматичну роль? Я частково відповім – наш інформаційний простір, який ми в Україні продали значно раніше, аніж нашу рідну землю!
Наша свідомість давно вже окупована чужими фразами, чужими змістами, чужими ідеалами, чужим уявленням про життя, – загалом, чужим менталітетом. І такого я не бачив у жодній країні світу.
Нинішнє покоління — це покоління, яке виросло в ментальній окупації і виробило толерантне ставлення до всього того, до чого мав би виробитися стійкий імунітет, що мало би бути проаналізоване і навіть відкинуте, як шкідливе. Натомість ми байдуже спостерігали, як на телеекранах підміняли справжні цінності житя на фальшиві. Ми живемо у світі сфальшованих цінностей!
Пізно пояснювати нинішньому поколінню, що таке, приміром, чисте коров”яче молоко чи яблуко з дідусевого домашнього саду, коли ціле покоління виросло на синтетичних і мутованих продуктах – і у цього покоління зіпсовані еталони смаку. І так усюди і у всьому!
Потрібні просто таки неймовірні зусилля, аби врятувати націю, але схоже, що ніхто не розуміє, що для цього потрібно. А потрібно багато чого, лише не цей популістичний оптимізм…
Потрібен, для початку, україноцентричний інформаційний простір, який звʼязав би розірваний ланцюжок поколінь, який розказував би про своїх світочів, пропагував своє і створював відчуття ідентичності, а не роздробленості. Такий простір значно необхідніший за усі ті території, які нам зараз пропонують відвойовувати. Але це нічого не дасть українцям, оскільки ми давно окуповані ізсередини. І навіть не розуміємо цього. Бо найстрашніша з окупацій — МЕНТАЛЬНА ОКУПАЦІЯ.
Ні про яку трансформацію чи народження нової якості немає сенсу говорити, доки не буде пройдений, вивчений, засвоєний культурний та історичний досвід нації, що залишився в нашій класичній дореволюційній літературі, в найкращих творах митців радянської доби, яких треба відчистити від іделогічного нашарування, від того досвіду, що напрацьований за роки Незалежності, але який потоплений в гігабайтах інформаційного сміття, що нині слугує багатьом за еталони творчості.
Рано, дуже рано радіти, пане Володимире. Адже лікарі добре знають — щоб лікувати хворобу, потрібно спочатку поставити точний діагноз і налаштувати паціента на тривалу боротьбу зі смертельною хворобою! А не говорити, що все буде добре…
Так говорять, як правило, тим, кого вже не врятувати…