Заговорили про плаґіат у соцмережах
Схоже… я перестану писати свої львівські гумористичні тексти на фб… люди безбожно крадуть… ставлять на свої профілі і автора зумисне не вказують… та й вірші — теж. Причому крадуть саме львівську тематитику…
Особливо відзначилася якась Хріненко, яка веде якусь львівську групу… у неї це — постійно… На зауваження не реагує взагалі… Ще там їй дорікали фотографи за крадіжки фото про Львів.
Я нижче стрічкою подала два вкрадених дописи про львівські пльотки… Причому кобіта Марія Терефельська настільки обнагліла, що вкрала текст і наше з Наталею Миронюк фото і автора не вказала…
Інший чувак нафарширував мій допис мало чим відповідними картинками і з автором теж розійшовся… Огидно… до блювотного ефекту…
Якби вони знали… на якому внутрішньому вогні ці тексти пишуться…. хай і легесенькі… НЕНАВИДЖУ КРАДІЇВ…
* * *
браво… чуваку в приваті написала — чому автора не вказує, — так він мене забанив. А я імена вказую…. не забуваю… Володимир Янчинський
* * *
Терефельська забанила теж…. але тексту ні не підписала ні не видалила… Янчинський — теж текст залишив і теж не підисав.
Ну… не встежити за їхньою логікою… Терефельська мене розблокувала… але пост видалила… Легше викинути зовсім, ніж написати автора… І на тім спасибі.
* * *
У коментарях люди обговорюють, як із цим ганебним явищем боротися. Зокрема, ось яка дискусія розгорнулася про пропозицію робити аудіозаписи:
Юлія Мирнович: Робіть аудіофайли, і нехай краде й доказує, що це її.
Мирослава Сидор: Юлю … я ці тексти пишу прямо сюди відразу… і вже аж здвідси переношу на ворд… вони тут народжуються… аудіозапис робити — це довго… я робила … це займає дуже багато часу… я не завжди задоволена власним прочитання… роблю надцять дублів… нема в мене на то часу…
Юлія Мирнович: Треба позбуватися перфекционизму, можливо, це вам знак такий. Можливо, для аудіокниги якість не годиться, проте для аудіофайлу годиться.
Ірина Наґле: Ні, ні, відео – це вже інше.
Лілія Майорова: Прикро. І що з такими робити? Коментарі у них закриті, навіть чемне зауваження не можна зробити.
Мирослава Сидор: Можна поскаржитися на чужу інтелектуальну власність у розділі інше.
Іннеса Тимочко Декайло: Мусиш зареєструватись на авторське право.
Мирослава Сидор: в фб?
Іннеса Тимочко Декайло: Ні, то є юридичний процес. І після цього якби хтось використовував твої тексти, то на це ти матимеш право боротися із крадіями.
Юлія Курташ-Карп: На цьому ремеслі на фб спеціалізується багацько такої гнилої публіки. Вся проблема у відсутності авторських прав нтелектуального контенту. І найстрашніше — жодних моральних незручностей у цих крадіїв не існує вогулє. Якось почула вкрадені свої тексти як бардівські пісні, переді мною не те, що навіть не вибачились, але порадили довести це в юридичний спосіб. Себто — сам віноват.
Богдан Корчинський: На то нема ради, Миросю, це все на совісті приблуд. Видаляй і хай му грець!
Юлія Котик: Не можливо на ФБ збегти авторство. Хтось просто тупо публікує тексти і фото без вказання автора, я вже не говорю про згоду…
Колись текст із книги Мирослава Дочинця “Пий там, де кінь п’є….” приписували Серафиму Саровському. Правда, пан Мирослав нічого собі з того не робив.
А з недавнього — вірш Галини Потопляк “Коли закінчиться війна…” вірусно публікували як вірш Ліни Костенко. А пояснити, що це вірш не її було неможливо — дехто просто не реагували коментарі, — може просто не читають?
Від УСІМ:
Ми чимало пишемо на тему плаґіату в журналістиці та ЗМІ, а сайт Українського Університетського Клубу — в науці. Ґуґл допоможе вам знайти публікації на цю тему авторства правників відповідного профілю.
Багато хто вважає, що записи в соцмережах не захищені авторським правом. Це не так! Авторське право поширюється на будь-які публікації, якщо ви маєте переконливі факти на користь свого авторства і можете вказати місце і дату першого оприлюднення свого твору.
Інша справа, що юридичний захист твору забирає час і кошти, які треба заплатити адвокатові, щоб справу було доведено до лоґічного судового завершення.
Добра справа також виводити плаґіаторів на чисту воду. У науковій царині є цілі групи активістів, які цим займаються, орґанізовуючи цілі кампанії.
Проблема лише в тому, що і юридичні, і моральні способи боротьби з плаґіатом у нас зводяться до боротьби з наслідками, але аж ніяк не з причинами.
Мають викорінюватися причини плаґіату як одного із проявів корупції й рейдерства. Так, плаґіат — це одна із форм корупції й рейдерства в інтелектуальній сфері.
Як масове явище, плаґіат поширений на пострадянському просторі та в країнах з авторитарно-тоталітарними устроями; у цивілізованих країнах плаґіат — рідкість.
Це пояснюється тим, що радянський суспільний устрій зароджувався як суспільний лад, заснований на корупції й рейдерстві. Тому грабунки, привласнення чужого й таке інше є «нормою» для суспільства, яке живе у цій системі координат.
Тому скільки ви не боролися б із наслідками, успіху не буде. Доказом цього є практика Китаю, де корупціонерів страчують публічно, але корупція залишається незнищенною.
Єдиним успішним способом подолання корупції й рейдерства, у тому числі й плаґіату, є системні устроєві зміни. Отже, підтримуйте й просувайте в суспільство ідею системних устроєвих змін.
Володимир Іваненко
До теми:
Будапештський формат: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 294 с.
Україноцентризм, журналістика і система ЗМІ: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 449 с.
Системні зміни — перспектива для України: Збірка статей і нотаток. — Вашинґтон, 2020. — 393 с.

