Із життя українського села на Харківщині
Велике село Манченки знаходиться від Харкова за 20 км. Майже всі його працездатні люди все життя працювали у Харкові. Проживаючи в селі, люди мали городи, свої будинки, які опалювали дровами. Все життя мріяли про газ, бо поряд усі села були газифіковані. При керівництві Аваковим Харківською ОДА нарешті газ провели. Люди ожили і раділи цьому та дякували голові обладміністрації.
І ось настали зелені часи нового зеленого президента. Люди позеленіли від того, що не мали вибору на виборах, бо претендували на місце першої особи держави неукраїнці, особи, не зацікавлені в покращенні життя і закінченню війни, а бізнесові люди з тих, хто звик отримувати з усього тільки вигоду, ГРОШІ. А ще і влада додала їм можливості гребти і мести все собі. От ці хлопці кучеряві покращили собі життя за рахунок владарювання. Грошики — в офшори, співпраця і бізнес з Московією, нівелювання всього українського в Україні.
Дожилися наші трудящі люди і це життя вже не на межі виживання, а за межею.
Розповідає мені жінка, яка народилась і виросла у Манченках, що старенькі самотні бабусі уже вкотре переживають зими гуртом, бо немає грошей платити за газове опалення, як і немає їм за що купувати дрова, а потім рубати їх уже немає сил.
Декілька стареньких бабусь (5-6 людей) збираються на вулиці до однієї з хат, ставлять розкладачки і там сплять гуртом у теплій хаті всю зиму. Гуртом сплачують за газ. Вдень вони пораються у своїх господах, годують птицю, а на вечір ідуть ночувати туди, де є тепло.
До чого ми дожилися? Люди все життя тяжко гарували в колгоспі, на заводах чи фабриках, і зараз не мають можливості на старість бути в теплі!
Хто ж нас розумними назве, бо ми обираємо у місцеві і вищі органи влади хабарників, злодіїв, хитрунів, інородців?!
Ми ж уже пережили ТРИ! ГОЛОДОМОРИ!
Невже це не є уроком для цілого народу, який ще досі не став ним, а є просто населенням?
Збіговиськом. Якому невідоме минуле і байдуже майбутнє.
Оце населення просто живе тваринним життям. Їсти, пити, спати, розмножуватися. І все. Ні вчитися, ні читати воно не буде.
Є пиво, цигарки, гаджети – і все!
Це ж ми їх народили і виховали такими. Це ж вони НАС НЕ ПОВАЖАЮТЬ. Тих, хто привів їх до життя, тих, хто віддавав їм своє здоров’я і останню копійчину, а самі перебивалися, як могли. ОТ І ВИРОСТИЛИ! покоління байдужих, лінивих, тупих нащадків. І те, що в селі замерзає їхня мати чи бабуся, їх не турбує.
А що думає влада?
Та хіба вона думає?
Позакривали школи, лікарні, аптеки, дитсадки, будинки культури, забрали ЗЕМЛЮ, заводи і фабрики. Куди ще далі?
А народ мовчить.
Безробітний, п’яний, голодний і холодний мовчить, не здатний на спротив. Іде куди, не знає, чого хоче, не знає. Бидляче життя його влаштовує.
А що далі? Як жити далі оцим бабусям, які гуртуються, рятуючи своє життя? Чи вистачить їм на шматок хліба, я вже не кажу про ліки, бо в селах ніхто не лікується, ніде купити ті ліки.
Нація вимирає. На її місце прийде інша нація і скористається нашою лінню і байдужістю і буде, на жаль, господарем на НАШІЙ зроду УКРАЇНСЬКІЙ землі.