В когось – велике серце, в когось – такий же цинізм, другі полюють на перших. На жаль, не без успіху і надто під час війни.
Казати правду, розповідати про те, що нижче, не хотілося, бо вельми негарна історія. Навіть спогад залишає липкий осад. З іншого боку – варто, і таким же було рішення моєї подруги, яка належить до першої категорії, і яка зіткнулася з представницею другої. Задля попередження інших, до кого звернеться Оксана З.., «вдова захисника України», що «живе на окупованій території» і якій вкрай потрібні кошти «на евакуацію», немалі.
Кілька тижнів тому Оксана З. попросилася до мене у фб-друзі. Безуспішно, бо пропозицій людей із закритими сторінками не розглядаю. Наступного дня на свій подив побачила Оксану серед своїх онлайн-приятелів, хоч можу заприсягтися, що до гурту її не приймала. А в поштовій скриньці вже чекав лист від неї – розпачливий, одразу змусив забути про «технічні» деталі.
Молода, судячи з фото, жінка писала, що втратила на війні чоловіка-АТОвця, є матір’ю двох малих дітей. Терміново потребує грошей, щоби встигнути виїхати до Європи – поки за нею не прийшли окупанти. Того й профіль приховала, з міркувань безпеки, але зараз для мене відкриє. На сторінці – лише її та ще фото з дітьми, кілька репостів чужих дописів про війну і все той же текст – допоможіть врятуватися!
Лист було написано доброю українською і, мушу визнати, фахово – зверненню незнайомки хотілося вірити. Казала: чудово все розуміє, зараз подібних прохань – безліч, але в неї – повна безвихідь. Їй та дітям загрожує небезпека, тому змушена звертатись до чужих людей. З громади по копійці…
Потрібно було ні багато, ні мало – по 400 доларів на автобусний квиток для кожного, а всього таких 3. Суму, як писала, мусила внести попередньо, бо до перевізників вишикувалася черга з бажаючих. Якщо грошей вчасно не буде, заброньовані місця віддадуть комусь іншому, а треба ще бодай 300. Ще й водії недавно знову ціну підняли. Оксана надала рахунок PayPal, куди переказувати кошти.
Саме на той момент на моєму PayPal’i було порожньо, тому попросила жінку почекати бодай до завтра, а тим часом поширю її звернення на фб. Та зраділа, подякувала.
Хвилин через 20 відтак написала моя подруга, українка зі США: ти не в курсі, Інна Н. вже зібрала гроші на виїзд з окупованого міста? «Яка Інна?» – не второпала я. – «Та ось же, брюнетка на фото, ти щойно її крик про допомогу поширила. Вона мені написала кілька днів тому, я вчора перерахувала їй кілька сот доларів. Тепер побачила ще один профіль з тією ж знимкою і закрався сумнів. Для мене ця сума – таки гроші».
Ми запідозрили, що подруга стала жертвою шахрайства. Але як було не повірити вдові захисника України?! Та ще й з двома дітьми?! За якими полюють рашисти. Рука сама потяглася до електронного гаманця.
Треба сказати, що подруга – з тих діаспорян, що не б’ються в груди на всю мережу «за Неньку пащу порву!», а допомагають Батьківщині мовчки, зате дієво. Участю в збірках на автівки, дрони та інше для фронту, купівлею медикаментів, піксельної форми, переказами на лікування пораненим воякам тощо. Вона про це нікому не розповідає, і лише близькі знайомі знають, що чимала частка її зарплатні щомісяця йде в Україну.
Свій репост про допомогу чи то Оксані, чи Інні я тут же скасувала.
Подруга картала себе за довірливість, а я написала «Оксані» – пані, що за «Інна»? «Моя донька», – відповіла «вдова АТОвця», – А я – це і є Інна. Коли почалася війна, змінила свої дані на її, щоб не приваблювати зайвої уваги ворогів».
Гм… Яка мама прикриватиметься даними дитини, щоб сховатися від супостатів? Та й довго вже, до речі, ховається, враховуючи, що її регіон росіяни захопили ще в перші тижні після 24.02.2022. Чудово знаючи, що нею, вдовою патріота, орки зацікавляться в першу чергу…
Але й інших чудасій в історії Інни-Оксани не бракувало. Як-от: автобусні рейси з її міста до безпечної євростолиці – регулярні, не вимагають передоплати і коштують 300 доларів за одного пасажира, не 400. Це легко перевірити онлайн і зателефонувавши. Таких перевізників набереться десятків зо два, каже Гугл. А не один-єдиний на весь окупований край, як давала зрозуміти в листі прохачка.
На фб, крім «нашої», є також давно неактивний профіль ще однієї Інни Н. з фото, дуже схожим на Оксану-Інну…
Нарешті, вишня на торті – PayPal припинив співпрацю з клієнтами на території росії ще в березні минулого року! Через війну в Україні. А росіяни вважають частину загарбаного ними регіону своїм. Як же Інна-Оксана отримує гроші на PayPal, коли і її рахунок, і вона сама фізично, перебуває в «росії»?
Подрузі жінка, тим часом, написала, що жодних проблем із зняттям коштів з PayPal’а в неї нема і попросила ще 100 з гаком доларів – на додачу до тих, які вже їй надіслали. Мовляв, цієї суми бракує терміново, повну оплату треба внести перевізникам уже завтра. Подруга, звичайно, нічого більше перераховувати не стала. Хотіла, натомість, почути від жінки більше інформації.
Своєю чергою, я теж збиралася спитати дещо. Та ба – «вдова» ні з того, ні з сього мене заблокувала на фб. А за день перед тим вітала листівкою з Великоднем, отакої! Подругу просто відфрендила і припинила спілкування, будь-яке.
Долари подруги – шляхетної, доброї людини – могли піти на потреби поранених чи іншу корисну справу. Саме через це переживає. Зізнається, що в душі ще жевріє маленька надія – раптом Інна- Оксана сказала правду? І гроші допомогли їй врятуватися? А відфрендилася, бо мусила – на кордоні рашисти перевіряють телефони, контакт з кимось зі США міг обернутися проблемою.
Однак, відтоді доїхати до Європи й назад можна було кілька разів. Принаймні, одного з них повідомити, що та як, доїхала, чи ні. Раніше, поки просила коштів, такі зворушливі листи подрузі писала… Але від Інни – чи Оксани? – досі ні слуху, ні духу. Ні слова нікому.
Її прізвища та фото не вказую, бо не впевнена, що жінка (чи, може, чоловік?) не скористалася чужою інформацією, щоб викликати довіру потенційних «спонсорів». Хтозна, навіть справжньої вдови, яка досі живе й переховується в окупації.
А мораль цієї неказки: пані та панове, будьмо пильними! Допомагати треба, але й перевірка інформації, хоч базова, ніколи не завадить. Так само не можна купуватися на емоційні «легенди», вони ж психологічні пастки для тих, хто вміють співчувати. Бодай для того, щоб допомогу отримали саме ті, кому без неї ніяк.