ДРУГИЙ ТЕРМІН ЗЕЛЕНСЬКОГО

Volodymyr Ivanenko

3 years ago

Передмова до тексту 2019 року

Останніми тижнями кілька разів бачив дописи на кшталт — “а ви хоч лусніть, а ми все одно оберемо зеленського на другий термін” (майже цитата)

Не оберемо…

Не оберемо, з вельми простої причини — він ще до виборів встигне чергової біди наробити… взелєнського масштабу.

Не оберемо, тому що практично усі “люди справи”, які намагаються жити на самозабезпечені з мінімальною залежністю від дИржави вже не мають ілюзій щодо зе-країни.

Не оберемо, тому що інформаційна булька його величності і афігєнності тримається на банальному страху психічно неврівноважених істот.

Не оберемо, бо часи навіжених автократів минають. І структура відносин, що будує главний гофіс дИржави, викликає відчуття огиди.

Не оберемо, тому що нова геополітична реальність буде зобов’язувати країни-партнери систематично вирішувати завдання із реальної трансформації економічного простору Балто-Чорноморського регіону. А наш найвеличніший боневтік… чистої води дупєль в цих питаннях.

І саме головне — не оберемо, бо ми, усією країною ледь не вперше у своєму колективному житті отримали шанс вилізти з цивілізаційної дупи… куди нас старанно заводили усілякі пройдисвіти та політична сволота.

Не оберемо! Хоч лусніть, не оберемо.

* * *

КРИГА СКРЕСЛА

Схоже на те, що Україна рушила з тієї мертвої точки, куди її невпинно заганяв сучасний політичний бомонд (мала б бути еліта) своїми прагненнями приватизувати усе, нажертися з бюджету та придбати нерухомість за кордоном. Цей рух поки що ледь-ледь помітний, так день на весні, спочатку поволі набирає. Але сили тяжіння (до іншого життя) вже перевищили інерцію трясовинного руху «своїм шляхом». «Точка рівноваги» отих сил проявилась, десь, тижні зо два, до Першого туру голосування Президентських виборів.

Допоки рух не набрав обертів, та зустрічний вітер не затуляє рота, можна спокійно та артикульовано сказати певні речі. Потім буде не до розмов, бо біжучи це робити важко, та й не має жодного сенсу.

Льодовиковий період пост-радянської моделі суспільних відносин добіг логічного фіналу. «Верхи» перетворились у смішні вершечки і вже не можуть, хоча дуже хочуть та вельми стараються, вимушено щедро засіваючи гречку та купюри. «Низи»… котрих довго та марудно мішали із субстанцією, яка тіко зовні схожа на шоколад, зараз нагадують «низько спиляні дерева», і не хочуть… Не хочуть вже тої «гречки», не хочуть «жити по-новому», не хочуть йти «своїм шляхом». Хоча гроші беруть справно… На те й вони «українці», незалежно від національності. Проте, вже практично всі розуміють, що в тому шляху по-новому, гречку вже їсти буде нікому.

Яскраво проявилась у всій своїй красі, класична революційна ситуація, за бородатим імамом теоретичного комунізму К.Марксом. Потрібно лише «рушійні сили» змін. І вони вже почали проявлятися. Допоки невпевнено та поволі, проте їх вже не зупинити. Таке життя…

Основу отих, рушійних сил, складають люди, частина з яких ще досі того не зрозуміла, не усвідомила свою міць та чисельність. Проте, відчуття необхідності змін, не дає їм спокою та спонукає «шукати варіанти». Вони не зупиняться. Бо ті, що будуть прокидатися пізніше, будуть підштовхувати та втягувати у рух, навіть повз бажання спинитися.

Українська політична нація формується навколо відчуттів, підсвідомих вібрацій власних нервових закінчень. Саме обираючи серцем та душею, вони мають шанс на інакше життя. Розумом, особливо чужим, ми вже жили…

Порядок організації життя в українському цивілізаційному просторі, який ми прагнемо закріпити формою законів співжиття, має бути влаштований на підставі звичок та традицій, які панують на «землях українських» вже понад тисячу років. В нашому суспільстві свої чіткі правила та норми поведінки. Вони діють без міліцій-поліцій, судів та прокуратур та усіляких людожерських «влад» (у їх сучасному вигляді).

В нашого народу (в політичному сенсі) висока самоорганізація та розуміння правил. Невже ви дійсно думаєте, що оте все чиновницьке кодло, з надутими від пихи щоками, спроможне реально відреагувати на непересічні події. Захистити вас, організувати допомогу, створити реальні механізми викликам та загрозам. Чи то на вулицях, ми неспроможні лад навести без поліцій… Приклади необхідності та ефективності волонтерів і добровольців говорять про інакше…

Українська політична нація, керована думкою про те, що не має нічого ціннішого за власну землю, нарешті має можливість встановити порядок буття, який має забезпечувати умови для стабільного, убезпеченого життя яке дозволяє реалізовувати свої таланти, знання та навички. Це єдина платформа для створення дійсно української держави за суттю а не за формальними ознаками.

Держава складається з людей, які розуміють що саме вони роблять в рамках кордонів. В нас, українців немає вибору. Ми мусимо вижити та зберегти свою ідентичність, культуру та спосіб життя.

Рушай спокійно Україно, усе мертве посиплеться лушпинням, лишаючи прекрасну суть української душі. Рушай із Богом! В добру путь!

Олександр Новохацький

Від УСІМ:

«Усвідомлена діяльність людини завжди веде до трансформації світу», — цю тезу Олександр Новохацький виставив як девіз на своєму профілі в соцмережах.

На жаль, ми не знаходимо у О. Новохацького бодай у тезах чітко сформульованої концепції перетворення українського суспільства на свідому своєї трансформаційної місії силу, здатну трансформувати Україну і світ.

«Трансформація суспільства починається з трансформації свідомості», — повторює роки й роки поспіль професор Володимир Іваненко, який вважає, що піднесення рівня національної свідомості й громадянської зрілості/відповідальності українського суспільства можливе через системну українізацію України.

Українізація — один із наріжних каменів концепції системних устроєвих змін, яку запропонував мозковий центр з В. Іваненком на чолі. На жаль, ні в Україні, ні в діаспорі інших україноцентричних концепцій ніхто не пропонує, хоч лементу роблять багато.

Отже, «Все буде Україна» залишається й ще довго залишатиметься лише мрією, поки українці не візьмуться до реальної роботи.