Яким боком латиські проблеми «Дождя» тичуться до свободи слова
«Дождь» перестав. У Латвії. Латиші двічі офіційно застерігали «Дождь», що він «віщає» не з Москви, а з Риги. «Дождь» не переставав… Латиші зрештою вирішили скасувати ліцензію на мовлення. Очільник литовського реґулятора — Національної ради з електронних ЗМІ Латвії — назвав п‘ять фактів порушення законодавства Латвії.
І тут солоним дощем полилися сльози. «Ето била ошібка…» — запричитала ґенеральна директорка каналу, перемішуючи соплі з «ізвінєніямі», більша частина яких була адресована уже не латишам і українцям, а своєму колезі Коростильову, якого вона допіру увільнила за «обмовку» і якого просить повернутися на канал.
Розповідаючи про це, «Настоящєє врємя» дало нам змогу ще раз послухати фраґмент монологу Коростильова, в якому він говорить про допомогу, надану телеканалом «Дождь» російській армії, яка веде загарбницьку війну проти України.
Пасаж Коростильова занадто довгий і чітко сформульований, щоб його можна було кваліфікувати як «обмовку», тобто помилку.
Правомірність тієї заяви журналіста для «Настоящєго врємєні» двічі намагався обстоювати й головний редактор телеканалу. З його пояснень складається враження, що «Дождь» начебто іде на поводку у своєї аудиторії в Росії, а не сприяє піднесенню свідомості російського суспільства. Такий-от журналістський професіоналізм.
Симптоматично, що журналісти інших російських ресурсів, які міґрували з РФ у Латвію, взяли сторону «Дождя»…
Близька до «Дождя» російська журналістка Юлія Латиніна назвала подію «диким позором» і записала латиського реґулятора в союзники Роскомнадзора, тим самим продемонструвавши суто російське розуміння того, що відбувається.
Так може волати лише людина, яка не усвідомлює природу ситуації, а відгукується лише на її зовнішні прояви. Ось коментар до запису Ю. Латиніної якогось В. Наганова, повний злоби до «печерних націоналістів» у Латвії й скигління про русофобію латишів. «Цивілізованим людям нічого робити в Латвії. А самій Латвії… нічого робити в ЄС», — пише представник народу, «цивілізованістю» якого повною мірою проявляється в Україні.
Латиніна ніяк не зреагувала на такий випад свого коментатора, очевидно, поділяючи його погляди.
Варто звернути увагу на те, що Ю. Латиніна зазвичай спілкується із тими колеґами в Україні, які вирізняються проросійськими поглядами і які працювали на каналах Медведчука. Буквально сьогодні, зокрема, вона мала розмову з Наташею Влащенко.
Дивує також, як і в Росії, і в Європі, зокрема — Репортери без кордонів, заговорили про порушення Латвією свободи слова. Латиші дуже чітко сформулювали претензії до телеканалу «Дождь», і кожну із їхніх претензій, звичайно, можна ув‘язати з свободою слова, але з дуже великою натяжкою.
Візьміть згаданий вище випадок із Коростильовим, який можна розцінювати як зловживання наданою Латвією свободою слова. А типово по-російському зневажена вимога латишів давати супровід латиською мовою. Хіба важко було її виконати? Ні, звичайно. Або історія з картою РФ, яка включає окупований Крим…
Як не крути, але «Дождь» свідомо чи несвідомо став у Латвії аґентом впливу «русского міра», порушником латиського інформаційного простору, інформаційного суверенітету Латвії. Західним ліберальним демократам напевно не зрозуміти, наскільки болісним це є для Латвії, яка з великими труднощами виривається з орбіти Москви…
Тут буде до речі зауважити, що ми завжди сумнівалися а опозиційності телеканалу «Дождь» до Путінського режиму та імперськості РФ.
Так само ми ставимося й до «опозиційної» російської радіостанції «Ехо Москви», чиєму Вєнєдіктову аж надто часто дозволялося вступати в «суперечки» із Путіним.
За великим рахунком, такою ж «опозиційеістю» вирізняється й «Новая газєта», яка, як і «Дождь», опинилася в екзилі, стала «іностранним агєнтом» і яка, критикуючи путінський режим, не поспішає розвінчувати російський історичний міф та імперськість Росії.
* * *
«Настоящєє врємя» попросило прокоментувати позбавлення ліцензії телеканалу «Дождь» і Михайла Подолякв, радника голови Офісу президента України.
Добре, що Подолякові стало розуму утриматися від оцінки дій литовського уряду.
«Дождь» же він похвалив за «внятную позіцію» і ухвалені рішення, а також сказав, що телеканал має (дослівно) «проукрАінскую позіцію» і що він продовжуватиме давати цьому ресурсові коментарі та інтерв‘ю.
Отже, маємо зробити для себе висновок: те, за що в Латвії «Дождь» позбавили ліцензії, для національної безпеки України загрози не несе. Як і ті журналісти й медіа менеджери з телеканалів Медведчука, яких самі ОПУ порозпихав по різних ЗМІ, зокрема й державних.
До теми:
Мені, і напевно багатьом, зараз тих журналістів і того ж “Дождя” таки жаль. Бо вони, безперечно, відносяться до “хороших русскіх”… Але латиші зараз наводять багато пояснень, які показують, що окрім того злощасного коментаря, було багато всяких і різних нюансів, які поступово, по крапельці, переповнювали чашу їхнього, латвійського, терпіння.
Це приблизно те саме, що свого часу описував гетьман Скоропадський, описуючи поведінку біженців з Петербургу і Москви, які шукали його особистого захисту і притулку в Україні.
Вони за словами гетьмана, спочатку від’їдалися, відсипалися, відмивалися – і врешті прийшовши до тями, починали — з наростаючим апломбом і все більшою настирливістю — радити, повчати — і навіть… керувати.
Проблема в тому, що для маленької Латвії те, що не помітили б, скажімо, німці, і навіть ми чи поляки, сприймається дуже болісно. Вони прекрасно пам’ятають як вони приймали російських емігрантів після 1917 року, потім “майже своїх” радянських в 1940-му — і чим це все врешті закінчилося для Латвії і латишів.
Тому я закликаю в цій ситуації все таки першими зрозуміти латишів, а вже потім думати про дійсно непросту ситуацію “дождістів”.
З другого боку, це приклад того, як може спрацьовувати російська “повзуча колонізація” через їхніх біженців, емігрантів та втікачів, як може відбуватися повзуча підміна цінностей і світобачення корінного народу російськими пришельцями.
І як наслідок — впровадження туди ниток і щупалець Москви і Путіна.
Але так було завжди з російськими емігрантами — і в Україні за часів Петлюри, і Європі-Америці 30-х років, і навіть в 50-80-х роках.
Гадаю, це повинно стати приводом для серйозних роздумів і самоаналізу і самим теперішнім російським втікачам від путінського жаху до цивілізованого світу Європи і Америки.
* * *
І ще —зверніть увагу на те як та ж Латвія, Естонія і Литва — можна сказати відчайдушно підтримують Україну — вже в перші дні війни вони віддали Україні чи не більшість своєї зброї.
І в цьому є і логіка і здоровий глузд сьогодні аби напасти на них Росія повинна спочатку перемогти Україну.
І в цій ситуації латиші переживають і хвилюються про Україну можливо більше аніж ми , які той “Дождь” не читаємо і не знаємо.
З другого боку ситуація “Дождя” і його журналістів ще більш печальна – їх зараз не захищає ніхто – окрім путінської Росії, яка зараз капає крокодилові сльози про “свободу слову” і “права людини”…
* * *
Дождь розмістив у соцмережах постер, на якому написав: у тоталітарний росії мовлення тривало 12 років, у вільній Європі — 4,5 місяця.
Вони думали, що таким чином вказали Європі на недоліки.
А насправді просто пояснили, що всі ці роки працювали на путінський режим.
(А уважні українці побачили на мапі, яка там наведена, що анексовані території позначені як російські.)
* * *
Браво, Латвіє! Вся ця «ліберальна тусовка» була і залишається імперською. Цікаво буде подивитися, хто з європейців «прихистить» нещасних «демократів». На жаль, на Заході їх сприймать нормально, не бажаючи зрозуміти, що відмінностей з режимом путіна дуже мало.